Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, Руслан Сокол, «Главком»

Востаннє з Його святістю Патріархом Філаретом «Главком» спілкувався більше року тому. Напередодні Революції гідності та повалення режиму Януковича предстоятель ділився роздумами, чому українці обрали собі саме таку владу. «Кожна влада від Бога. Але треба розуміти, що це значить. Буває влада по волі Божій – добра влада, яка служить народу. А буває влада по попущенню Божому - вона зла… Якщо говорити конкретно про нашу владу… Люди обирали її. Бог дав кожному свободу, можливість обирати. Влада залежить від людей, від відповідальності кожного...», - говорив тоді Патріарх.

Сьогодні ж, коли Україна пережила найтяжчий за весь час незалежності 2014-й рік, предстоятель дивиться у майбутнє з оптимізмом. Напередодні Різдва Патріарх запросив на «Главком» знову до своєї резиденції. Жодних охоронців, численних секретарів і свити. Скромні апартаменти відкриті для кожного віруючого. Глава Української православної церкви, якому минулого року виповнилось 85 років, готовий спілкуватись з кожним. Він вважає, що випробування, які нас спіткали, – це очищення. І ми його обов’язково пройдемо. Адже Бог завжди на стороні правди.

Ваше святосте, 2014-й рік добіг кінця. Який головний висновок можна зробити з тих випробувань, які випали на нас?

Проти України була здійснена агресія. Москва тимчасово захопила Крим, порушивши Будапештські угоди про недоторканість української території. І це після того, як Україна, будучи третьою за ядерною силою державою, добровільно позбулася своєї зброї, показавши своє миролюбство. Москва гарантувала нам недоторканість. Але замість того, щоб виконати своє зобов’язання, вона його порушила. Однак не задовольнилася цим, і нині веде війну на Донбасі. Люди на Донбасі страждають, з ними страждає і весь український народ тому, що з усієї України туди їдуть добровольці захищати свою українську землю.

Народ піднявся, збирає допомогу в тому числі і мешканцям Донбасу. Церква активно допомагає і армії, і біженцям. Виникає питання, а що буде далі, що нас чекає у 2015 році? Далі буде перемога Бога. А він на боці того, хто стоїть на засадах правди. Ми жертва агресії. Ми невинні, а Москва – агресор. За агресором ніколи не може бути правди, бо агресор – це злочинець, який порушує божественні закони, Бога з ним не буде і перемоги з ним не буде. Перемога буде на нашому боці.

Чому це сталося? Винні ми у цьому, чи не винні? Якби не були винні, то цього би не трапилося.

В чому наша вина?

Вина полягає в тому, що український народ роз’єднаний, бореться один з одним, партії роз’єднують народ. Корупція існує на всіх рівнях. Це - гріх. Усі президенти обіцяли подолати корупцію. А вона все більше і більше зростає. Це зло! Чи можемо ми викорінити його? Не можемо, показуємо своє безсилля. Тоді Бог через страждання і смерть виправляє, очищає нас від гріхів. Ми бачимо, як відбувається об’єднання народу: з усіх областей України добровільні батальйони їдуть захищати Донбас, свою землю. Це об’єднання. Об’єднуються люди в стражданнях і в смерті. Це по-перше.

По-друге, українці збирають допомогу усім, хто потребує, і воїнам, і біженцям, і тим людям, які перебувають на Донбасі, а це виявлення любові. А любов об’єднує. Господь посилає нам ось ці страждання, щоб ми визволилися від своїх пороків.

З огляду на всі останні трагічні події чи була відмова від ядерної зброї, про яку ви щойно згадали, правильним кроком?

Так, це був правильний крок. Чим більше буде ядерної зброї у світі, тим буде більшою буде небезпека для життя людей. З’явиться якийсь шизофренік, застосує ядерну зброю, а потім отримає ядерну відповідь. А коли почнуть говорити ядерні бомби, зупинити їх ніхто не зможе.

Але ж ця зброя могла бути гарантією того, що Україну ніхто не чіпав би і не гинули наші люди.

Можливо. І тому зараз багато хто говорить про те, що ми даремно віддали свою ядерну зброю. Бо Москва тоді б не наважилася на нас наступати. А так, вона підрахувала зброю свою і нашу й побачила, що має велику перевагу. Але зброю то вона порахувала, а дух – не врахувала. Дух наш піднявся і він непереможний.

Чи залишилися у вас родичі на Донбасі, яка їх доля?

Так, залишилися. Звісно, спілкуюся з ними. Якраз моя мала Батьківщина (село Благодатне Амвросіївського району Донецької області – «Главком») потрапила в зону так званої «Донецької народної республіки».

Яких поглядів вони притримуються?

Проукраїнських, звісно. Не всі там налаштовані проти України. Українець не може бути проти України. Сільське населення регіону – українське, воно не може тяжіти до Росії, воно тяжіє до Києва. Їм зараз тяжко: пенсію не виплачують, зарплати немає, але терплять. Але мої рідні не виїжджають звідти тому, що це ж своя земля, вона тримає.

Як церква оцінює рішення держави не виплачувати людям, які там залишилися, зарплати і пенсії? Для отримання грошей необхідно виїздити і отримати статус переселенця. І чи виправдано в умовах війни не постачати газ і світло на захоплені території? Чи владі слід керуватися принципами милосердя і продовжувати забезпечувати людей усім необхідним?

По-перше, це справа держави. Не справа церкви керувати державою, яка повинна сама визначати, як вчиняти краще. Але держава повинна керуватися правдою і милосердям. Якщо ви відокремилися від України, проголосили свою незалежну «ДНР», і люди голосували за це, на що ви розраховували? Ви розраховували на свої сили, ви думали, що якщо ви утворите свою мікродержаву, ви будете жити краще? Так ось спробуйте. Ви ж сказали, що ви годуєте Україну. Тепер погодуйте себе.

Потрібно вчиняти справедливо, але милосердно. Тому що Господь хоч і карає, але карає милостиво. Так і держава, повинна вчиняти по-справедливості, але враховувати, що там живуть люди, хоч і деякі вороже налаштовані. Господь сказав, що і ворога потрібно любити, але зло ворога треба ненавидіти. Тому потрібно відокремлювати зло ворога від самої людини, людині треба допомагати. Україна і допомагає: газ, струм постачає. Що стосується пенсій, то так звана влада там податки збирає, от з них хай і платить людям. Місцеві підприємці сплачують же податки не до Києва, а до так званих народних республік…

Чи можна останні події, які є в Україні, в тому числі війну, розглядати як шанс для об’єднання церкви? І чи здатна церква скористатися цим шансом?

Можна вважати, що церква уже користується цим шансом. Бо ця війна показує, хто є хто, яка церква за Україну, а яка – за Москву. І народ це бачить. Московський патріархат активно не допомагає. Окремі єпископи, окремі священики допомагають, але офіційно церква не закликала укріпляти армію, збирати допомогу на армію і на біженців. Вона збирає, але тільки для тих, хто там – для сепаратистів.

Митрополит УПЦ МП Онуфрій заявляв, що виступає за єдину і неподільну Україну. Ви не довіряєте словам Онуфрія?

Це пусті слова. Якщо ти за єдину Україну, засуди агресора. А то ми молимося за єдину Україну, а вони не засуджують агресора. Єпископів, які підписали у Рівному Меморандум із засудженням агресора, в якому ішлося про утворення єдиної церкви в Україні, покарали. Їх викликали і сказали відкликати свої підписи під будь-яким приводом. Так, ми за мир, і вони за мир. Яка різниця між нами і ними? Різниця в тому, що ми за справедливий мир. А справедливий мир полягає в тому, щоб росіяни вивели свої війська з України, повернули Крим, не втручалися в наші справи, бо ми самі розберемося. В цьому є правда. Ми не хочемо жити в мирі, але в неволі, у несвободі. Співаємо гімн «Душу і тіло ми положим за нашу свободу…»? То треба виконувати.

Ви згадали про Меморандум, який був підписаний у Рівному, і від якого згодом зреклися представники УПЦ МП. Київському патріархату закидають, що він хоче об’єднання тільки навколо себе і вашої постаті. В чому ви готові піти на компроміс Московському патріархату?

Об’єднання буде не навколо керівництва Київського патріархату, не навколо Московського, а буде об’єднання усієї церкви в одне ціле. Об’єднавчий собор обере предстоятеля. Кого він обере, чи з колишнього Московського патріархату, чи цього боку (Київського патріархату), немає значення для нас. Новим патріархом буде українець, який не буде підпорядкованим Москві, він турбуватиметься за всю українську землю. Тому не потрібно зосереджувати увагу на тому, з якого патріархату буде предстоятель. З якого б він не був, він буде патріархом усієї єдиної церкви.

Чи були після смерті митрополита Володимира з боку УПЦ МП реальні спроби діалогу?

Навпаки, процес загальмовано. Митрополит Онуфрій офіційно заявив про те, що він проти вступу України до Євросоюзу.

Це при тому, що митрополит Володимир свого часу підписував спільний лист предстоятелів українських церков з підтримки вступу України до ЄС…

Так. В той же час, вони за об’єднання церков з підпорядкуванням Москві. Але нам таке не потрібно. Ми за об’єднання, за утворення автокефальної церкви, тобто незалежної від Москви.

Чи були у вас особисті контакти з Онуфрієм?

Були. Наприклад, я йому пропонував: давайте Всеукраїнською радою церков оголосимо про збір коштів на укріплення армії. А він каже: ні. Чому? А тому, що «якщо ми будемо збирати кошти на укріплення української армії, то це означатиме, що наша армія слабка». Мовляв, для чого це підкреслювати? Тоді я йому кажу, що під час Великої Вітчизняної війни церква збирала на танкову колону, на ескадрилью. Тоді вона не боялася підкреслювати слабкість Радянської армії? Не боялася, а робила.

Як часто відбувається таке спілкування між вами, хто його ініціює?

Я ініціюю. Вони (УПЦ МП) намагаються уникати зустрічей. Спілкуємося рідко, на офіційних заходах. Приватного спілкування у нас немає. Бо їм заборонено з нами спілкуватися, ми ж «розкольники». Вони цим прикриваються і самі себе заганяють у кут, говорячи неправду.

Ті українці, які зневірилися у Московському патріархаті, за словами деяких релігієзнавців, не завжди поспішають переходити до Київського. Багато хто припиняє відвідувати храми взагалі. Чому?

Найсуттєвіша причина полягає в тому, що Київський патріархат як автокефальна церква не визнана іншими православними церквами. Це є для таких людей є головним чинником. Якби Київський патріархат був визнаним як автокефальна українська церква, то тоді для них це було б простіше. В цьому відношенні велику роль може зіграти Вселенський патріарх, якщо він визнає Київський патріархат автокефальною церквою. Але він цього не робить тому, що боїться зробити гірше, ніж є. Зараз тільки Київський патріархат не знаходиться в молитовному єднанні з іншими, а так може усе православ’я розділитися на 2 частини, на підтримку Московського патріархату, і на Вселенського. Щоб цього не сталося, він вирішив, що поки що все має залишатися так, як є. Неофіційне спілкування у нас є із Вселенським патріархом, із Румунською церквою, з Болгарською, з Грузинською... Ми їздимо туди до них, вони тут бувають. В Єрусалим їздимо, служимо біля гробу Господнього.

Київський патріархат уже є найбільшою церквою в Україні. Не за кількістю парафій, а за кількістю віруючих, бо у нас їх 15 млн, а у Московського патріархату 10 млн. Різниця, як бачите, суттєва. У Московському патріархаті 11 тис. парафій, у Київському – 5 тис. Чому при 10 млн віруючих у них удвічі більше парафій? Тому, що при Кучмі був даний наказ зареєструвати в усіх селах і містах парафії Московського патріархату. Тому, де були священики, зареєстрували статути. І тому, коли говорять про 11 тисяч – рахують статути, 11 тис. статутів. А скільки реальних парафій – це інша справа.

Вселенський патріарх, коли я був у нього в 1992 році, після утворення Київського патріархату сказав, що українська церква має право на автокефалію тому, що Україна стала незалежною державою. І ця незалежна держава є підставою для утворення автокефальної церкви. Але патріарх сказав, що ви розділені. Ось якщо ви об’єднаєтеся в одну церкву, то проблем з визнанням вашої автокефальної не буде.

Чи може бути змінено порядок визнання автокефалії на Вселенському соборі у 2016 році?

На всеправославному соборі, який намічається на 2016 рік, хоча буде він, чи не буде наразі невідомо, питання автокефалії розглядатися не буде. А якщо не буде розглядатися питання автокефалії, то цей Собор для улагодження справ у православ’ї нічого не дасть. Церкви як були розділені, так і будуть такими і надалі. Київський патріархат не братиме участі в цьому соборі, Македонська церква не буде брати участі у цьому соборі, Чорногорська також. Це все православні церкви, питання яких вирішене не буде, тому що воно узагалі там не розглядатиметься.

В кінці минулого року Білоруська православна церква попросила у Москви автономії. Як ви оцінюєте такі прагнення?

Мінський єпископат просить самостійності і незалежності у Білорусі, яку має Україна (УПЦ МП – «Главком»), Молдова і Естонія. Тобто самостійність у складі Московського патріархату.

Багато священників Московського патріархату в Україні зуміли зацементувати ситуацію у своїх приходах тим, що під час служби не поминають патріарха Кирила, постать якого відверто дратує вірних, вони також засуджують агресію Росії. Це робиться для того, щоб від них не йшли люди…

Є і таке. Але якщо ви не поминаєте свого патріарха, то це означає, що ви від нього відокремилися. Ви в такому разі не тільки говорите неправду, ви лицемірите. З одного боку ви кажете, що він не є вашим патріархом, а з іншого боку, якщо ви відокремлені, то чому ви йому підпорядковуєтеся йому на ділі?

Експерти вже давно говорять про те, що у Московському патріархаті є проукраїнське крило, яке може стати основою для об’єднання. Але крім кількох імен: митрополит Олександр (Драбинко), митрополит Софроній), які відкрито декларують свою проукраїнську позицію, не чути більш нікого. Москві таки вдалось приборкати «націоналістів»?

Є група з біля 20 архієреїв, які симпатизують Київському патріархату. Але вони бояться, що їх покарають, тому вони поки що утримуються.

Київський патріархат змінив статут, з положень якого виходить, що позачергового Собору для обрання нового предстоятеля УПЦ КП не буде. Коли тоді відбудуться вибори нового предстоятеля?

Якщо буде воля Московського патріархату іти на об’єднання, то механізм такий: скликаємо спільний помісний собор. На ньому будуть присутні усі єпископи, представники духовенства, від кожної єпархії, від кожної церкви, представники духовних учбових закладів, монастирів, тобто повноцінний собор, який збере не менше 1000 членів. Цей собор таємним голосуванням спочатку ухвалює рішення про об’єднання. Це означає відокремлення від Москви. Коли відбудеться це відокремлення, об’єднання в одну православну церкву, то постане питання про обрання предстоятеля. Тоді можуть бути різні кандидати, найбільш достойного з яких і оберуть таємним голосуванням. Це вже буде предстоятель не Московської церкви, і не Київської, а предстоятель Української церкви. І не матиме значення, з якої церкви він прийшов на цю посаду.

А як ви бачите об’єднавчий процес на місцях. Типовий приклад: село Мирне у Бориспільському районі. В ньому є приход Московського і Київського патріархатів. Якщо буде об’єднавчий собор, як вирішуватиметься питання, хто має піти, а хто залишитися в невеличкому населеному пункті, яких в Україні тисячі?

На мій погляд, ніхто не має іти. Нехай служать і в одному, і в іншому приході. Нехай притираються один до другого, спочатку встановлять між собою нормальні відносини. А потім сама громада вирішить, чи потрібні там два приходи, чи непотрібні. Є ж багато сіл, де два храми. Ось у моєму рідному селі Благодатне з давніх часів два храми було.

Ваша святосте, яку позицію займає президент Порошенко стосовно церковного діалогу в Україні?

Президент хоче, щоб між Київським і Московським патріархатом не було ворожнечі тому, що це розділяє українське суспільство. Президент хоче, щоб в Україні була одна православна церква. Але від президента це не залежить.

Наш діючий президент, так само як і попередній, є прихожанином Московського патріархату. Чи може цей факт якось стримувати єднання?

Він, коли не був президентом, був парафіянином Московського патріархату. А коли став президентом, то, наприклад, передостанньої неділі минулого року молився разом із своєю сім’єю у Михайлівському монастирі від початку й до кінця. Чому він молився? А щоб підкреслити, що він є президентом і для однієї частини українців, і для іншої. Щоб не вважали, що він парафіянин Московського патріархату. Ця акція президента повинна розцінюватися саме так. Він молився без телекамер.

В парламенті зареєстровано законопроект, який передбачає, що усі релігійні організації муситимуть перереєструватися і змінити свою назву на назву свого духовного центру, якщо він знаходиться за межами України. Як ви оцінюєте цей законопроект, чи немає в ньому втручання держави у справи церкви?

Назвати речі своїми іменами – в цьому є справедливість. Раз ви неукраїнська церква по духу, а підпорядковуєтеся Москві, російській церкві, то ви російська церква в Україні. Але тут є одне «але». Якщо би, наприклад, зараз почалася перереєстрація на УПЦ МП на російську православну церкву, то оскільки багато священників і багато парафіян дезорієнтовані, вони можуть зареєструватися як «Російська православна церква в Україні». Наприклад, зареєструють Києво-Печерську лавру як лавру Російської православної церкви. І що тоді? Тоді вони будуть захищати Києво-Печерську лавру як свою, і Почаївську як свою. А це ж наші лаври. Тому якщо говорити про перереєстрацію, то це треба робити тільки після того, як утвориться єдина церква. Хто не захоче іти в цю єдину українську церкву, тоді може зареєструватися як російська і без Києво-Печерської лаври, і без Почаївської й інших. Якщо хочете так – то тільки тоді, а не зараз.

Архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент в інтерв’ю «Главкому» розповідав про життя української церкви в Криму. Окупанти звісно зазіхають на церковне майно, примушують перереєструватись. Що робити парафіянам УПЦ КП на півострові, як відстояти українську церкву?

Там є різні проблеми. Перша загальна проблема – громадянами якої країни ви є? Їх (мешканців Криму)примушують приймати російське громадянство. Наші священики і віруючи не хочуть бути громадянами Росії. Як бути? Триматися. Це перша біда. Бо якщо ви відмовилися від своєї держави, то ви уже не громадянин України і наше втручання буде сприйматися як агресія. А якщо вони громадяни України, то ми маємо право втручатися. Наша позиція полягає в тому, щоб вони зберігали українське громадянство.

Зараз у Криму обговорюються закони про націоналізацію культових споруд. Це означає, що усі наші храми стануть націоналізованими. Кому влада кримська їх передасть, невідомо. Вона може їх передати Московському патріархату. Це друга біда.

Якщо у Київського патріархату забиратимуть храми, якими будуть ваші дії?

Ми ж не будемо з ними воювати, ми будемо протестувати, будемо молитися, щоб Господь втихомирив цих супротивників, звертатимемося до Європи, до українців в усьому світі, будемо захищати.

Ви відмітили, що корупція є найбільшим злом для України. Нещодавно церква вирішила не причащати корупціонерів. Як саме збираєтесь визначати, чи є людина корупціонером, чи ні?

Дуже просто. От приходить корупціонер до церкви причащатися. Для цього потрібно спочатку сповідатися і покаятися в своїх гріхах. Якщо він православний християнин, прийшов до Бога каятися, то він повинен назвати свій гріх, сказати про те, що він давав або брав гроші. Якщо він скаже священику про те, що він «давав» або «брав», то священик не допустить цю людину до причастя. Якщо корупціонер не скаже про свій гріх, то для чого він взагалі прийшов?..

Якщо ти незаконно брав у людей гроші, то повинен віддати або у вигляді податків, або у вигляді благодійності. Це якщо людина кається. А якщо не кається, то прощення не буде.

На Різдво Христове потрібно кожному православному християнину пам’ятати, що світом керує Бог. Він став людиною, щоб спасти людей, дати надію на те, що Він переможе гріх і смерть. А раз так, то Він допоможе перемогти цю неправду, агресію, труднощі і страждання, які терпить український народ. Тому недаремно українці вітаються словами «Христос народився! Славімо його!».