Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  


Рекомендуємо


лого


Наш телеграм канал.

https://t.me/Hram77

Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Головна - Бібліотека - Боротьба з московськими неправдами на шляху до автокефалії Української Церкви

Боротьба з московськими неправдами на шляху до автокефалії Української Церкви

У різні часи український народ прагнув дослідити й об’єктивно висвітлити історію своєї Української Церкви. Без знання історії своєї Церкви не може бути й знань про історію й культуру своєї держави, на яку християнство протягом тисячоліття наносило свій незгладимий відбиток. 

Коли святий і рівноапостольний князь Володимир охрестив Русь (988 р.), то відразу була заснована Київська митрополія, на яку було призначено Константинополем грецького митрополита Михаїла (за деякими літописами заснування митрополії було здійснене ще за Константинопольського патріарха Фотія (867р.)).

Український народ повинен знати про те, що Київська митрополія 700 років (988-1686 р.р.) була у складі Константинопольського патріархату. Саме Константинопольська Церква є Церквою-матір'ю для українського православ'я, а не Московський патріархат, якого і не існувало на той час.

Сама ж Московська Церква, яка самовільно, порушуючи церковні канони, в 1448 році (без згоди Константинополя за наказом московського князя Василя ІІ) відокремилась від Київської митрополії, висвятивши самочинно «митрополита» Іоана. Цей московський  «митрополит» не визнавався Константинопольським патріархатом і Московська Церква впродовж 141 року (1448–1589 р.р.) була неканонічною й невизнаною.

Історичною правдою також є і те, що Московська Церква веде свій початок з 1448 року. А тому Московській Церкві потрібно буде переписати свою історію, бо вона змінила історію Української Церкви, маніпулятивно привласнивши історію Київського престолу, так само підступно, як і Московська держава вкрала і привласнила спадок Київської Русі, проголосивши себе Російською імперією за Петра I (1721 р.) на основі земель колишнього Московського царства.

В 1948 році Московська Церква святкувала 500-ліття проголошення своєї автокефалії – і це є справедливий вік їхньої Церкви. А вік нашої Української Церкви, спадкоємиці Київської митрополії, заснованої св. рівноап. кн. Володимиром – 1030 років.

Після неканонічного приєднання Київської митрополії до Московського патріархату, яке відбулося в 1686 році, український народ сотні років прагнув відновити історичну справедливість.

І цього 2018 року –  ювілейного року, в Києві відбувся наймасштабніший Хресний хід в історії незалежної України з нагоди 1030-ліття Хрещення Руси-України. 

Справедливим і логічним є і те, що Вселенський Патріарх Варфоломій не поїхав до Москви, якої на той час і не існувало (бо їй всього 800 років), а надіслав делегацію на чолі з митрополитом Гальським Еммануїлом саме до Києва, де безпосередньо і відбулося хрещення Руси-України (988 р.). Митрополит Еммануїл на ювілейних заходах в Києві наголосив: «Вселенський Патріарх не може залишатися сліпим і глухим до звернень, які повторюються вже понад чверть століття». «Чада Української Церкви та її провідники мають право на своє місце серед Церков», - додав він.

Питання надання Томосу (грец. τόμος  - указ, документ)  і проголошення автокефалії Української Православної Церкви – це вже не питання років, чи десятиліть, а питання декількох місяців, чи навіть тижнів. Сьогодні переважна більшість українців вірять в те, що їхні молитви до Господа і прохання до Вселенського Патріарха, в питанні проголошення автокефалії Української Церкви, вже почуті і цей процес нікому не вдасться зупинити. 

А тим більше в умовах гібридної війни, коли нашу землю топче чобіт російського окупанта, і коли український народ бачить, що духовенство Московської Церкви є рупором інформаційно-просвітницької російської політики в середині нашої країни. Український народ вже давно втомився бути в ярмі, як в російсько-комуністичній імперії, так і в ярмі Московської Церкви, яка дотепер проповідує великодержавний шовінізм в обгортці російського православ’я. Сьогодні кремлівська влада, через Московську Церкву в Україні, клеймить усіх тих, хто прагне відокремитись від «матушки-Росії», та накладає тавро на громадян України, які виступають на захист української державності, української мови чи культури. Тому для московського духовенства усі ті, хто не підтримує Московську Церкву, хто не підтримує так зване «братство слов’янських народів» та будівництво «русского мира» не хто інші, як розкольники і невірні.

У боротьбі за Україну, за ідею створення «русского мира» в Україні Росія поставила на службу навіть Московську Церкву. Псевдопастирі, яких Москва багато років засилала в Україну, співали анафеми Предстоятелю Української Православної Церкви Київського Патріархату – Патріарху Філарету, а відтак і всій Церкві, але анафеми не спрацювали і повернулися назад до тих, хто їх проголошував. А Українська Церква не тільки встояла, але і стала однією з найбільших Церков у Вселенському православ’ї. 

Але і це не головне, бо головним є те , що Українська Церква не просить щось нове їй надати, якийсь новий статус, а повернути те, що в неї було неканонічно відібрано і привласнено. Бо Московський патріархат незаконно й шляхом підкупу приєднав до себе Київську митрополію (1686 р.). Адже Київська митрополія мала автокефальний і незалежний устрій і це додатково було підтверджено Вселенським престолом при даруванні Томосу про визнання автокефалії Православної Церкви у Польщі (1924 р.).

Сьогодні переважна більшість православних християн воліють бачити єдину Православну Церкву і вірять, що настав той благодатний час для об’єднання. Питання віри, питання мови – це питання ідентичності українського народу. В питанні протистояння агресії з боку російської імперії, необхідно усіма силами бажати вирватися з «удушливих братніх обіймів» північного сусіда, а без духовної опори, якою є Українська Церква – це неможливо.

Кожний православний народ, який здобув державність, він має право облаштувати Церкву, відповідно до адміністративних кордонів своєї держави. Так відбулося у Грузії, Румунії, Сербії чи Греції.

Також потрібно зазначити, що твердою основою канонічних правил, згідно з якими церковно-адміністративний розподіл має збігатися з державними кордонами є найперше 34 Апостольське правило: «Єпископам усякого народу слід знати першого у них, і визнавати його як главу, і нічого, що перевищує їхню владу не чинити без погодження з ним. Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ) що належать до неї. Але і перший нічого нехай не робить без погодження з усіма, бо так виявиться однодумність, і прославиться Бог через Господа у Святому Духові, Отець, і Син, і Святий Дух». А також правила Вселенських Соборів (17 правило IV Вселенського Собору та 38 правило VI Вселенського Собору).

Наведені історичні, юридичні та канонічні факти не залишають сумніву, що Православна Церква в Україні буде.

Для українців, питання надання автокефалії помісній православній церкві в Україні – не лише питання релігії, але це ще й питання національної безпеки та єдності українського народу.

Бо як без душі не може існувати тіло, так і без душі народу, якою є Церква – не може існувати держава.

Наш український народ, як і кожний православний народ – має право на свою незалежну помісну церкву.

Вивчаймо історію Української держави та Української Церкви і ніхто не зможе ввести нас в оману. 

УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ – УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ!




Протоієрей Григорій Фоя, клірик Свято-Введенського храму, кандидат богослов'я.


Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

вівторок - Вечірня з акафістом до Пресвятої Богородиці ради Її чудотворного образу «Всецариця»;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.
Обідня перерва 3 13-00 до 14-00



Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Пасхалія

28 квітня. Неділя

Вхід Господній у Єрусалим

Церковний календар

20 квітня. Субота


В. Пятниця

Мч. немовляти Гавриїла Бєлостоцького

Прп. Феодора Трихини. Прп. Олександра Ошевенського (1479). Мч. немовляти Гавриїла Бєлостоцького (1690). Свтт. Григорiя (593) i Анастасiя Синаїта (599), патрiархiв Антиохiйських. Прп. Анастасiя, iгум. Синайської гори (695).


детальніше...

21 квітня. Неділя


Сщмч. Януарiя, єп.

Мч. Феодора, що в Пергiї, матерi його Филипiї, Диоскора, Сократа i Дионисiя

Сщмч. Януарiя, єп., i з ним мчч. Прокула, Соссiя i Фавста, дияконiв, Дисидерiя, читця, Євтихiя i Акутiона (бл. 305). Мч. Феодора, що в Пергiї, матерi його Филипiї, Диоскора, Сократа i Дионисiя (138–161). Мчч. Ісаакiя, Аполлоса i Кiндрата (303). Свт. Максимiана, патрiарха Константинопольського (434).

детальніше...

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя