Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  



Рекомендуємо


УПЦ Київський Патріархат: Офіційний веб-сайт — www.cerkva.info






Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Передмова

За легендою, у 40-х рр. н. є. святий апостол Андрій Первозванний побував на Дніпровських кручах і передрік, що на цих слов`янських горах постане місто казкової краси і "возсіяє благодать Божа". Фігурою Андрія Первозванного завершено ротонду фонтана "Самсон і Лев", який став своєрідним символом Подільського району.

Князь Володимир, сповнений рішучості створити сильну державу, яка згодом стала Київською Руссю, безстрашно скинув у Дніпро раніше шанованих ідолів, прийняв хрещення і першим охрестив своїх 12 синів. Саме через Поділ кияни йшли до річки Почайни прийняти святе хрещення. Але ще за півстоліття до прийняття Руссю християнства в Києві, на Подолі, існував перший християнський храм - Іллінська церква.

Православне християнство, як ідеологічна основа держави, протягом двох тисячоліть свого існування відігравало надзвичайно важливу роль, сприяючи зміцненню держави за часів Київської Русі і Російської імперії.

Місто Києво-Поділ - саме так найчастіше згадується в історичних та архівних джерелах Подільський район м. Києва. І це не випадково. Як відомо, до середини XIX ст. Київ складався з трьох окремих, начебто не пов`язаних між собою, частин: Подолу (або Нижнього міста), Верхнього міста і містечка, розташованого на Печерських пагорбах, поблизу Києво-Печерської лаври. Верхнє, або Княже місто (як його називали у давньоруські часи), і Печерськ, незважаючи на наявність більш потужних, ніж на Подолі, фортифікаційних споруд, під час ворожих навал надовго спустошувалися. І тільки на Подолі життя ніколи не зупинялось. Зручні подільські причали сприяли пожвавленню торговельно-ремісничих відносин.

Протягом багатьох століть Поділ був фактично головним районом Києва, а в його історичній забудові, що добре збереглася до наших днів: у церквах, монастирях, цивільних і промислових спорудах, наче у кам`яному літописі, як у музеї просто неба, віддзеркалене багатостолітнє культурне, політичне та економічне життя міста.

Де, як не на Подолі, київська старовина так виразно закарбувалася вже у самих назвах вулиць, що збереглися до наших днів, -Хорива, Ігорівська, Боричів Тік, Верхній та Нижній Вали, Волоська тощо; у назвах гір, що височать над Подолом, - Щекавиця, Хоревиця. Назви урочищ - Гончарі і Кожум`яки, вулиці Дегтярної, провулка Овчинного пов`язані з діяльністю ремісників стародавнього Києва, чиї вироби славилися на всю Європу. Водним шляхом по Дніпру та суходолом до Києва прибували купці з найвіддаленіших країн. Ці торговельні зв`язки давньоруського періоду підтверджують численні археологічні знахідки й свідчення літописців. Стародавні літописи донесли до наших днів також відомості про перші християнські рами, розташовані на Подолі (Турову божницю, церкву Іллі Пророка, церкву Богородиці Пирогощої тощо), топографічне розташування яких на місцевості, завдяки зусиллям вітчизняних вчених різних поколінь, до нашого часу можна вважати в основному встановленим.

У багатьох місцях на Подолі археологи знаходять рештки зрубних будівель і цілих садиб ІХ-ХІІ ст., дендрологічні дослідження яких свідчать, що наші пращури жили аж ніяк не в землянках і що мали вони на той час високий рівень матеріальної культури.

Незважаючи на негативні наслідки татаро-монгольської навали та панування на українській землі литовсько-польських феодалів, Київ у ХІУ-ХУ ст. - період формування української народності - стає топографічним та етнічним центром нації, видатним центром творення української культури, а Поділ залишається його головним районом, де на зламі ХУ-ХУІ ст. формується цехове ремісниче виробництво.

У 1494 р. Київ наділяється привілеями Магдебурзького права: правом на самоврядування і власний суд, на земельну власність і вивільнення від більшої частини феодальних повинностей. Орган міського самоврядування-магістрат (ратуша) - у XVI ст. містився на Ринковій площі, на місті "торжища" давньоруських часів - тепер Контрактової площі. У 1615 р. поблизу ратуші засновується славнозвісний Братський монастир, при якому все більше зміцнює свої позиції Київське Богоявленське братство - громадська організація православних міщан, що відстоювала свої права від утиску католиків та уніатів - провідників інтересів польської шляхти.

Незабаром у Київське братство записується гетьман П. Сагайдачний з усім козацьким військом, що посилює вплив цієї організації на подібні братства інших українських міст і сприяє зростанню національної самосвідомості українського народу.

Цілком закономірно, що гетьман Б. Хмельницький у період національно-визвольної війни середини XVII ст. отримав істотну підтримку саме з боку київських повстанців. У 1648 р. він оголосив Київ своєю столицею, де періодично перебував у 1649,1650,1654 рр., зупиняючись переважно на Подолі. Саме тут гетьман написав сімнадцять універсалів і багато інших документів та ділових листів.

Одночасно з Братським монастирем у 1615 р. засновується Братська школа, перетворена 1632 р. митрополитом П. Могилою на колегію, що 1701 р. отримала назву Києво-Могилянська академія. Київська академія стала одним з найвизначніших в історії України навчальних закладів. У її стінах здобували освіту також болгарські, молдавські, польські, грецькі та сербські студенти. Фактично ця академія була першою вищою школою як у нашій країні, так і в усій Східній Європі. Багато випускників цього культурно-освітнього осередку стали відомими військовими і громадськими діячами й у свою чергу організовували школи і училища, розвивали науку й освіту. Імена таких діячів, пов`язаних з цим закладом, як П. Могила, П. Сагайдачний, Ф. Прокопович, М. Ломоносов, Д. Туптало, Г. Сковорода, промовляють самі за себе.

Комплекс будівель Братського монастиря і академії формувався протягом століть, і в цьому брали участь відомі архітектори И. Старцев, И. Шедель, С. Ковнір, А. Меленський, В. Ніколаєв та ін.

У післяреволюційні часи монастир і академію було ліквідовано, а в 1930-х рр. по-варварському зруйновано шедеври
зодчества - Богоявленський собор монастиря і його дзвіницю.

Рішення про відродження Києво-Могилянської академії на її історичній території було ухвалено в 1991 р.

Влаштування шкіл, а також різноманітних добродійних закладів при церквах і монастирях (лікарень, притулків для інвалідів, літніх людей та дітей) стало вельми поширеним явищем в Україні ХУІІ-ХУШ ст. На Подолі подібні заклади існували як при Братському, так і при Флорівському і Катерининському монастирях, при Іллінській, Миколи Доброго, Миколи Притиска та інших церквах. Історія добродійництва цих часів - тема, гідна особливого вивчення. її розквіт, як уявляється, був зумовлений позитивними тенденціями соціально-економічного, суспільного розвитку, а також підвищенням авторитету церкви, представники якої (зокрема Д. Туптало, І. Леванда, Н. Долгорукая, Є. Бахтєєва) нерідко своїм власним життям становили наочні приклади подвижництва, істинно християнського благочестя.

Зауважимо, що той або інший монастир був не тільки центром морального виховання, духовної просвіти, а й ремісничого виробництва. Далеко за межами Києва і навіть за кордоном зажили слави вироби золотошвейного мистецтва, що виготовляли черниці Флорівського монастиря.

Загальне піднесення культури ХУІІ-ХУШ ст. виявилось у найрізноманітніших сферах громадської діяльності, зокрема у будівництві в характерному для епохи ошатному життєстверджувальному архітектурному стилі бароко. Як колись київські князі, тепер гетьмани, полковники, козацькі старшини й духовенство стали на Україні основними замовниками будівництва монументальних споруд. Проте на Подолі більшість храмів зводиться на колективні внески подільських купців і міщан - парафіян цих храмів. На жаль, лише деякі імена цих достойних громадян Подолу можна знайти у друкованих літературних джерелах.

Благодійність залишалася досить традиційним явищем суспільного життя і в пізніші часи. Прикладом цього може служити діяльність на Подолі у XIX ст. М. Сухоти, М. Дегтярьова, С. Балабухи та ін.

Кінець XVIII - початок XIX ст. пам`ятні для Подолу визначними подіями. У 1797 р. з Дубна до Києва був переведений Контрактовий ярмарок і з цього часу він щорічно проводився на Подолі на центральній ринковій площі, що одержала назву "Контрактова".

На ярмарок з усієї південно-західної частини Російської імперії та з-за кордону з`їжджалися поміщики і купці для складання контрактів-угод про купівлю-продаж товарів. Усе це сприяло перетворенню Києва на значний економічний центр Східної Європи, стимулювало розвиток ремісничого і промислового виробництва і викликало справжній будівельний бум на Подолі. Інтенсивна забудова району була зумовлена і сумною подією - спустошливою пожежею у посушливе літо 1811 р., що майже повністю знищила дерев`яні подільські будівлі та споруди. За цих обставин було здійснено масштабні будівельні роботи у центрі Подолу за регулярним планом (який являв собою мережу вулиць, що рівномірно перетиналися між собою під прямим кутом), відповідно до панівних тоді в архітектурі естетичних норм класицизму.

Для запобігання повторення пожежі забудова здійснювалася переважно кам`яними спорудами за проектом петербурзького придворного архітектора В. Гесте і головного архітектора м. Києва А. Меленського. Тогочасний архітектурно-будівельний образ нового Подолу в основному зберігся до наших днів.

На "Части плана Киево-Подола, снятой с конфирмированного плана с показанием квартала для Магистрата, Контрактового дома и Почтовой конторы" показано фрагмент Подолу початку XIX ст. План виконано у 1815 р. за підписом архітектора В. Гесте. На ньому зображені земельні ділянки, відведені під храмові комплекси, і зелені насадження, які були навколо цих архітектурних ансамблів.

На плані, зробленому А. Меленським, під назвою "План части города Киево-Подола" детально показані земельні ділянки з храмами, які існували на той час на Подолі, зображені Петропавлівський собор з дзвіницею, Воскресенська, Добромикільська, Катерининська та Борисоглібська церкви.

Оскільки під час пожежі на Контрактовій площі знищена старовинна споруда магістрату, В. Гесте розробив проект Громадського центру, до якого входили великий будинок магістрату, Контрактовий будинок і споруда Поштової контори, виконані в стилі класицизму.

Через брак необхідних коштів був зведений лише Контрактовий будинок (1815-1817 рр.), що став широковідомим не тільки завдяки його безпосередньому функціональному призначенню, але й завдяки концертному залу, що знаходився на другому поверсі, який свого часу відвідували Ф. Ліст, О. Пушкін, Т. Шевченко, М. Гоголь, О. Бальзак, декабристи та інші відомі усьому світові люди. Сьогодні обмірковується питання про доцільність відтворення ансамблю Контрактового будинку, що, на думку прибічників цієї ідеї, надасть комплексу споруд Контрактової площі в цілому вигляд гармонійного історико-архітектурного ансамблю.

Дійсно, вже тепер бачимо, як гармонійно перекликаються класичні архітектурні форми Контрактового будинку і Торгових рядів, що постали на місці зруйнованих пожежею початку XIX ст. дерев`яних купецьких лавок. Проект, за яким у 1811 р. зведено перший поверх будинку, належить петербурзькому архітектору Л. Руска.

Відзначимо, що дивовижною особливістю класицистичних споруд є їх властивість органічно співіснувати з побудовами найрізноманітніших стилів, не вносячи дисгармонії в усталені ансамблі. Це зумовлюється логічністю побудови та вивіреністю класицистичних архітектурних форм, їх "олюдненістю", що бере початок ще з традицій античної будівельної культури. Контрактовий будинок і Торгові ряди чудово поєднуються з нещодавно відтвореною у давньоруських архітектурних формах церквою Богородиці Пирогощої, а також з бароковими спорудами Братського монастиря, з багатоповерховими для свого часу прибутковими будинками колишнього Катерининського монастиря (тепер - банківські будинки), вирішеними в стилі еклектики, та навіть із спорудою радянської архітектури епохи конструктивізму (клуб "Славутич"). Можна сказати, що Контрактова площа є чудовим прикладом заповідної зони, де досить добре збереглися, гармонійно поєднуючись, побудови різних епох і стилів.

Від епохи капіталізму (друга половина XIX - початок XX ст.) Київ дістав не тільки багатоповерхові прибуткові будинки, але й інші надбання цивілізації. Зокрема Поділ став володарем першого в Росії та Європі трамвайного маршруту (1892 р.). Цікавою подією для киян стало влаштування фунікулера (1905 р.). З історією Подолу пов`язана й історія судноплавства Дніпром та поштових відносин з іншими містами.

На Подолі були відкриті перші в Києві приватна аптека, банк, перша в Російській імперії недільна школа.

Пам`ятки архітектури та історії, якими так багатий Поділ, надають цьому старовинному торговельно-ремісничому району Києва особливий колорит, засвідчують про високий рівень матеріальної та духовної культури наших предків.

І, напевно, найголовніша роль в цьому належить пам`яткам культової архітектури.

Дивлячись на панорамні зображення Подолу - старовинні гравюри, фотографії, картини з зображеннями церковних споруд із вертикалями їх дзвіниць, що, як правило, розміщувалися на невеличких площах і перехрестях подільських вулиць, піднімаючись над невисокою забудовою району, бачимо, що вони виконували роль його висотних домінант. Часто назви подільських храмів переходили до назв вулиць Подолу: Спаська, Покровська, Іллінська, Борисоглібська, Притисько-Микільська тощо.

У другій половині XIX ст. із розвитком капіталістичних відносин кількість населення Подолу і щільність забудови району помітно збільшуються. З`являються багатоповерхові фабричні, торгові, банкові будинки, які почали конкурувати за висотою з культовими спорудами. Однак саме храми надавали Подолу неповторно-своєрідний архітектурно-художній вигляд.

За роки радянської влади ставлення до збереження пам`яток культової архітектури в нашій країні різко змінилося, особливо у період войовничого атеїзму в 1920-1930 рр. Богослужіння в багатьох храмах було призупинено, їх пристосовували під клуби, спортзали, склади, виробничі майстерні тощо або просто знищували. За аргументи, які висувала влада, мотивуючи рішення про знесення того чи іншого храму, могли правити, наприклад, доцільність використання матеріалу від розібраної споруди для побудови нового об`єкта або звільнення ділянки під нього, хоча потім та ділянка нерідко надовго залишалася незабудованою чи там облаштовувалися тимчасові складські будівлі.

Сказане значною мірою стосується знищення і таких чудових сакральних споруд Подолу, як Борисоглібська (1691 р.) і Воскресенська (1695 р.) церкви. Після їх розбирання звільнені ділянки заполонили типові будинки архітектури 1930-х рр., хоча навколо вистачало вільних ділянок або з будівлями, що дійсно потребували демонтажу.

Найбільших втрат храмова архітектура міста зазнала у другій половині 1930-х рр., після того, як у січні 1934 р. з Харкова у Київ була перенесена столиця Радянської України. В історичному ядрі Києва у Верхньому (Старому) місті було намічено створення Урядового центру з величезною площею посередині, призначеною для парадів, мітингів, маніфестацій. Для здійснення такої масштабної новобудови знищили Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву. Така сама доля чекала і на Софійський собор, однак, дякувати Богу, цей проект не був здійснений, і славетна мозаїчна композиція вівтарної частини собору - "Непорушна стіна" з зображенням Оранти, заступниці за рід людський - встояла. Вандалізм, який офіційно процвітав у країні, пояснювався і виправдовувався необхідністю проведення соціалістичної реконструкції міста і прагненням змінити вигляд "церковно-буржуазного Києва" на "соціалістично-трудовий". Влада планомірно намагалася знищити божественні споруди міста, перервати логічний хід історії. На місцях історичних некрополів облаштовувались зони відпочинку і розваг. Зокрема, на Подолі були ліквідовані старовинні цвинтарі з Всехсвятською церквою (1782 р.) на горі Щекавиці і з Троїцькою церквою (1857 р.) на горі Киселівці (Замкова), щоб розбити тут парки відпочинку. Але з ряду причин, з яких основною став початок Другої світової війни, цього не сталося.

Після закінчення Другої світової війни радянський уряд помітно змінив своє ставлення до історико-культурної спадщини і став все більше приділяти уваги питанням збереження, вивчення, реставрації і популяризації пам`яток. Значною подією в культурному житті столиці України стало створення у 1987 р. Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", до якого увійшла більша частина території Подолу.

Зі здобуттям Україною незалежності було здійснено відновлення таких значних пам`яток культового зодчества - справжніх національних святинь, як церква Богородиці Пирогощої на Подолі, Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври й ін.

За легендою, на розі Почайнинської та Ярославської вулиць стояв ідол - бог Волос, покровитель худоби. Пізніше на цьому місці, за часів Київської Русі, звели християнський храм, що перебудовувався у 1650 р. і 1792 р. Церкву, збудовану в псевдовізантійському стилі, з невеликою дзвіницею над головним входом до храму (арх. В. Ніколаєв) в 1930-х рр. було знесено. Нині церква Введення в храм Пресвятої Богородиці відбудовується коштом релігійної громади святого благочестивого князя Олександра Невського і належатиме Українській православній церкві Московського патріархату.

Відповідно до Державної програми відтворення втрачених визначних пам`яток України передбачена відбудова ще цілого ряду сакральних будівель. Перш за все потребують відновлення Всехсвятська церква на горі Щекавиці і Троїцька церква на горі Киселівці. Гармонійні за пропорціями і силуетом, живописні за архітектурними формами ці будівлі сприймалися паче природне продовження пагорбів, як частина київського архітектурно-історичного ландшафту. Не можна допустити, щоб на горах стародавнього Києва, без сумніву, досить привабливих для сучасних проектантів і будівничих, у заповідному середовищі постали недоцільні новобудови, як це часто відбувається в архітектурно-заповідних зонах за сучасного правового свавілля.

Церковне життя на Подолі відроджується, при цьому тут мирно співіснують різні християнські конфесії.

На першій сторінці суперобкладинки вміщено загальний вигляд Покровської церкви (1766-1772 рр.), на четвертій - настінний живопис з зображенням князя Володимира. Головний фасад Іллінської церкви. 1692 р.; на першій сторінці обкладинки - царські врата церкви Богородиці Пирогощої; на авантитулі - Св. Микола Мирлікійський. Ікона з церкви Миколи Набережного. Перша половина XVII ст.; на титулі - Покровська церква. Віконні прорізи і ґаночки (1766-1772 рр.). Стисла розповідь про основні храми Подолу подається далі.






Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.




Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Церковний календар

01 грудня. Середа

мч. Варул Антіох.

Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула (303). Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського (303).

02 грудня. Четвер

прп. Іларіон Грузинський

прп. Варлаам Печерський

Прор. Авдiя з 12-ти (ІХ ст. до Р. Х.). Мч. Варлаама (бл. 304). Прп. Вар­лаама та Іоасафа, царевича Індiйського, i батька його Авенiра, царя (ІV). Прп. Варлаама, iгум. Печерського, в Ближнiх печерах (1065). Знайдення мощей прмч. Адрiана Пошехонського, Ярославського (1625). Мчч. Ази i з ним 150 воїнiв (284305). Мч. Ілiодора (бл. 273). Прп. Іларi­она, чудо­творця (875, Груз.).

Ікони Божої Матерi “В скорботах i печалях Утiха” (1863).

 

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя