Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  



Рекомендуємо


УПЦ Київський Патріархат: Офіційний веб-сайт — www.cerkva.info






Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Церква Богородиці Пирогової

У північно-західній частині Контрактової площі Подолу, на перехресті вулиць Костянтинівської, Притисько-Микільської та Флорівської, знаходиться церква Успіння Пресвятої Богородиці, більш відома як Пирогощая.

Перші відомості про Пирогощую знаходимо в Лаврентіївському літописі за 1131 р.: "Во то-же лето заложи церковь Мстислав святые Богородицы Пирогощою". Будівництво Пирогощої пов`язують з ім`ям великого князя Мстислава, сина Володимира Мономаха, який, напевно, був і ктитором церкви. Іпатіївський літопис розповідає про подію 1132 р.: "В се же лето заложена бысть церкви камена святая Богородица, рекомая Пирогоща". У 1136 р. літописець повідомляє про завершення будівництва церкви: "Том лете церкви Пирогоща свершена бысть"[4, с. 117-119]. Маємо рідкісний випадок для київських літописів, коли вказується початок і закінчення будівництва. Церква Богородиці Пирогощої будувалася чотири роки. Отже, церкву було закладено за Мстислава Володимировича, а завершено за часів князювання його брата Ярополка.

Відомий архітектор, автор цілого ряду реконструкцій давньоруських храмів, Ю. Асєєв склав приблизний опис церкви, що стояла на колишній Ринковій площі. Церква знаходилася "на холме, ее дневной горизонт находился на уровне около двух метров от современного уровня земли" [4, с. 117-119]. Церква була досить простою, візантійського стилю. Це невелика базиліка з трьома назвами й трьома апсидами. її особливість полягає в тому, що вона була першою будівлею Київського князівства, цілковито збудованою з цегли, без уживання каменю. На ній відчутний вплив західного романського стилю. Новий храм постав на Торговій площі, відомій як Торговище (пізніше - Ринкова площа), що знаходилася в центрі торговельно-ремісничого посаду Подолу. Судячи зі згадки в "Слові о полку Игоревім", церква відігравала досить значну роль у житті подолян. Згадаємо останні рядки "Слова о полку Игоревім", де звучить світла радість з приводу повернення князя Ігоря із половецького полону:

"Солнце светится на небесе -

Игорь князь в Руской земли:

Девици поют на Дунай, -

вьются голоси через море до Києва.

Игорь едет по Боричеву

к святей Богородици Пирогощей.

Страны ради, гради весели ".

Фраза "Игорь едет по Боричеву к святей Богородици Пирогощей" давно привертала до себе увагу відомих дослідників міста Києва. Зокрема, Б. Рибаков вважає, що князь Ігор після втечі з половецького полону їхав з Києва (де просив про допомогу у великого київського князя) до себе в Сіверську землю [54, с 293]. Із Верхнього міста він з`їхав по Боричевому узвозу на Поділ, і далі, повз церкву Пирогощої, поїхав тим шляхом, яким їздили з Києва до Чернігово-Сіверського Лівобережжя. Хронологічний розрахунок показує, що Ігор від`їжджав з Києва у середині серпня 1185 р. [55, с 111]. А 15 серпня - Госпожий день Успіння Богородиці - храмове престольне свято Пирогощої.

М. Захарченко у книзі "Киев теперь и прежде" пише: «Храмовое празднество Собора совершается 15 августа. Кроме обычных богослужений, в Успенском соборе (Пирогощей) совершается крестовый ход в надвечерье к близлежащему фонтану "Самсон" для освящения воды» [23, с. 255-256].

Відомий дослідник Д. Ліхачов розмірковує над цілою низкою незрозумілих подій, які постають в "Слові...". Ігор їде в храм не в своєму місті (Новгороді-Сіверському), навіть не в Чернігові, а саме у Києві. І потім, чому Ігор їде не в головні храми Києва - Богородицю Десятинну чи Софію, а саме в Богородицю Пирогощую? В "Слові..." ще багато цікавих загадок, над якими потрібно працювати дослідникам, аналізувати, зіставляти, з`ясовувати [36].

Відносно оригінальної назви "Пирогощая" висловлювалось багато думок і припущень. Оскільки така цікава назва церкви існує тільки в Києві, спробуємо детально розібратися з її походженням.

Слово "Пирогощая" зустрічається ще і в Іпатіївському літописі 1155 р.: "Том же лете йде Андрей от отца своего (Юрия Долгорукого) из Вышегорода в Суждаль без отне воле и взя из Вышегорода икону святой Богородицы (пізніше отримає назву Володимирської. - Л. Т.) юже принесоше с Пирогощею ис Царяграда в одином корабли" [4, с. 117-119]. У даному випадку мова йде про ікону.

Існує кілька гіпотез походження назви церкви й ікони. Одні дослідники трактують походження церкви від назви ікони, інші - навпаки. Слово "пирогощая" в перекладі з грецької мови означає "башточка". Вперше таке тлумачення запропонував В. Завитневич. Воно було уточнено видатним знавцем візантійського мистецтва і грецької мови М. Кондаковим. Думку, що назву церкві "Пирогощая" дала грецька ікона, підтримує Д. Ліхачов, вважаючи, що ікона Пирогощая, як і Володимирська, була привезена до Києва із Царграда ще до початку будівництва церкви. Це могло трапитися у 1129 або у 1130 р., коли князь Мстислав відправив "в заточение (в греки) полоцких князей с их семьями". На зворотному шляху з Константинополя русичі, які супроводжували засуджених, могли привезти списки (копії) двох ікон - Пирогощої та Володимирської. У монографії "Слово о полку Игореве и культура его времени" Д. Ліхачов пише, що ікона Пирогощая є копією ікони імператорського Влахернського монастиря у Константинополі "Одигітрії Башенної", де Богоматір зображено на тлі семибаштового Влахернського монастиря [36].

Грецьке походження назви церкви "Пирогощая" підтримував і І. Малишевський. Назва веж - пиргос - у Константинополі нерідко поєднувалася з назвами церков, каплиць, ікон, що знаходилися поблизу або всередині цих церков. Наприклад, відома ікона Богородиці з монастиря, розміщена в торговельному передмісті Константинополя Галаті у Пирга, мала назву "Галатской в Пирге", "Галатской Пирготисси". П. Толочко у книзі "Древній Київ" зазначає, що характерною особливістю храмового будівництва на Подолі було те, що замовниками виступали не князі та монастирі, як це бачимо в інших частинах міста, а торговельно-ремісничі корпорації. У самому центрі Подолу, навколо торговельного майдану, споруджувалися кам`яні храми, які належали купцям, ремісникам [64, с 82].

Вічно вируючий Поділ з його строкатим етнічним складом (вірмени, греки, русичі, євреї), з торговельним ухилом у взаєминах з населенням, потребував і основного храму, який був би покровителем торгівлі. А оскільки хліб (зерно) за тих часів був чи не основним продуктом торгівлі, то і церква отримала назву "хлібної", на "хлібнім торгу", церкви купців, що ведуть торгівлю хлібом. І. Малишевський, проаналізувавши три основні храми Подолу - Богородицю Пирогощую, Бориса і Гліба, Св. Михаїла, - дійшов висновку, що Пирогощая була церквою купців, які вели хлібну торгівлю, і знаходилася на хлібному торгу. Головним аргументом на користь такого припущення може бути універсал гетьмана Самойловича 1672 р., "согласно которому подтверждалось право Успенского собора брать номерное (плату за меру) с зернового хлеба, привозимого на киевский рынок" [4, с. 117-119].

К. Гупало у книзі "Подол в древнем Киеве", посилаючись на деяких дослідників, зробив аналіз складових елементів слова "пирогоща" - "пир", "пиро" і "гоща". "Пир" (або "пиро") -пшениця, давньослов`янське просо (пшоно), давньоруське "пира" - жито, борошно, пиріг, "гоща" походить від слова "гость" - купець. Ці зіставлення дають змогу зробити висновок про те, що церква була збудована подільськими купцями. Можливо, корені цього слова потрібно шукати ще за часів Давньої Русі. Проте, як вважають сучасні дослідники, слабість цієї й інших подібних гіпотез у тому, що не доведена можливість існування в XII ст. так званого макаронічного типу слів, за яким при порівняно гармонійній і правильній давньоруській мові могли в одному слові поєднатися слова грецькі та руські [17, с 111-125].

Тривалий час у літературі була поширена досить оригінальна легенда, згідно з якою нібито цю ікону у ХІ-ХІІ ст. привіз з Константинополя якийсь Пиргос, заможний купець з Києва. Проте в давньоруських літописах таке ім`я не зустрічається [57].

Існує ще одна легенда: нібито обидві ікони були списками (копіями) з Богородичних ікон імператорського Влахернського монастиря в Константинополі - Єлєуси (Замилування), іконографічний тип якої повторено у Володимирській Богоматері, та Одигітрії (Провідниці), яку повторювала ікона з церкви Успіння Богородиці.

Не було одностайності серед вчених і з приводу місцезнаходження церкви Пирогощої. Дослідники й історики висловлювали здогадки і припущення, де шукати літописну церкву. Існувало навіть трактування "Слова о полку Игоревім", що Ігор їде по Боричевому узвозу у Верхнє місто, а не на Поділ. Першим ототожнив подільську Успенську церкву з Пирогощою у 1881 р. відомий історик-протоієрей П. Лебединцев. Студент Києво-Подільської духовної академії ієродиякон Антонін під керівництвом П. Лебединцева написав спеціальну роботу "Киево-Подольская Успенская Соборная церковь" [3], де довів, що Успенська церква на Контрактовій площі і є Пирогощая. У 1881 р. темі місцезнаходження церкви присвятив статтю І. Малишевський, який також вважав за можливе і для фахівців ототожнювати її з Успенською церквою. Отже, церква Богородиці Пирогощої розташовувалась на Подільському торжищі або в північно-західній частині Контрактової площі й пізніше отримала назву Успенської.

Свято Успіння Божої Матері, в ім`я якого названа церква Богородиці Пирогощої, з XVI ст. святкується 28 серпня за новим стилем (15 серпня за старим). З усіх свят, встановлених церквою на честь Богородиці, найбільш значним вважається її святе і славне Успіння.

Смерть Матері Божої називається Успінням на знак того, що Вона нібито заснула на якусь хвилинку і побачила безсмертне життя і Господню славу [34, с. 28-31].

В "Діяннях святих апостолів" сказано, що після вознесіння Господа нашого Ісуса Христа апостоли повернулися з гори Єлеонської в Єрусалим і там жили, чекаючи зішестя Духа Святого. З ними була і Матір Божа, яка у ті часи жила у Св. Іоанна Богослова, молилася, постійно згадувала про свого Божественного Сина. Вона була з апостолами під час зішестя Святого Духа на них. Із численних переказів і праць отців церкви відомо, що після зішестя Святого Духа на апостолів Богородиця лишилася в Єрусалимі, відвідувала ті місця, де ходив і проповідував її Син - Ісус Христос, і не хотіла полишати країну, дорогу і священну для неї. Та цар Ірод Агриппа почав переслідувати Церкву Божу. Язичники та іудеї, які ненавиділи Матір Божу за те, що її ніжно люблять християни, хотіли вбити святу. Тоді Вона разом з Іоанном Богословом пішла з Єрусалима і прибула в Ефес. Там Матір Божа відвідала єпископа Кіпрського Св. Лазаря, якого воскресив Спаситель, потім - гору Афонську. Пресвята Діва повернулася в Єрусалим і поселилася в домі Іоанна Богослова на Сіоні.

Одного разу, як завжди, Матір Божа пішла на Єлеонську гору і під час молитви побачила перед собою архангела Гавриїла, який тримав у руках райську маслинову гілку. Він подав їй гілку і сказав: "Твій Син і Бог наш жде тебе з ангелами, архангелами і всіма небесними силами. Через три дні ти переставишся, і Він вознесе тебе, Матір Свою, в небесне Своє Царство, де ти будеш жити з Ним вічно".

Сам Господь Ісус Христос зійшов з неба із архангелами і святими після смерті Матері Божої. "Величає душа моя, Господи, - вигукнула Матір Божа, - і радіє Мій дух у Бозі, Спасі Моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби". З цими словами Вона підвелася із смертного ложа назустріч Спасителю і передала душу свою в руки свого Божественного Сина.

Церква Богородиці Пирогощої, очевидно, зазнавала руйнувань за часів монголо-татарської навали, але продовжувала лишатись діючою. Після монголо-татарського нашестя Пирогощая функціонувала як міський собор та набула ще більшого значення. Саме в цей час центр громадського життя Києва перемістився на Поділ. При храмі знаходився міський архів, діяли школа, лікарня, сирітський притулок. Значення основного храму Подолу церква зберігала навіть після 1482 р., коли була пограбована і спалена ордою хана Менглі-Гірея.

У1613 р. на кошти магістрату її було відновлено відомим італійським архітектором Себастьяно Браччі у стилі ренесансу. Він поновив центральну баню і спорудив по кутках чотири менші допоміжні бані. Зберігся опис робіт, проведених у XVII ст. "Почали из фундаменту поправлять церковь Святой Пречистое Успения соборною, стоячою в рынку Киевском внутри из подворья, бо опала и обшарпалась была вельмы и разсыпалась: верху всего не было; старый мур по верхние окна весь верх сбивали и заново мурували; оную баню и тыя четыре бани около знову робити, бо прежде тех малых бань не было, только дошками покрыто" [4, с. 117-119].

У 1620 р. у "церкви соборной Успения Пресвятыя Богородицы митрополии Киевской" відправляв службу Божу патріарх Єрусалимський Феофан, а у 1653 та 1655 рр. - патріарх Антіохійський Макарій.

Незважаючи на численні подільські пожежі (зокрема у 1651, 1718,1809 та 1811 рр.), які завдали непоправної шкоди церкві Богородиці Пирогощої, її неодмінно відбудовували. У 1772 р. храм реставрував відомий український зодчий Іван Григорович-Барський, який мешкав у садибі, що стояла на майдані поруч з церквою.

Після пожежі 1811 р. церква деякий час перебувала у занедбаному стані, у 1835 р. була знесена п`ятиярусна дзвіниця, що стояла осторонь основного об`єму храму і перешкоджала вуличному руху. Зберігся цікавий план фрагмента Подолу, де зображено плани церкви і колишньої дзвіниці Успенської церкви.

Капітальний ремонт церкви виконав архітектор А. Меленський, який зніс бічні бані, прибудував до західного фасаду круглу в плані дзвіницю, увінчав храм новою банею з високим шпилем. Успенській церкві було надано форм російського ампіру [4, с 117-119].

Наприкінці XIX ст. навколо церкви звели низку дерев`яних оригінальних крамничок, а у 1929 р. їх знесли, вважаючи, що вони нібито псують вигляд церкви.

У 1934 р., перед знищенням храму, детальні дослідження первісного вигляду пам`ятки провів Іполит Моргілевський. Ним було встановлено, що церква зберегла більше половини своєї початкової основи, незважаючи на численні перебудови. За описом І. Моргілевського, це невеликий, розмірами 13x19 м, з апсидою, одіїобаневиіі (існує гіпотеза, що чотири бані були дерев`яними), шестистовпний, хрещатий в плані храм з низьким нартексом і сходами, що вели на хори у товщі західної стіни. Стіни споруди складені порядовим муруванням подільські храми з цегли-плінфи (38x39x4,5 см) на вапняному, з домішками цем`янки, розчині. Розміри цегли і тип мурування типові для київської архітектури XII ст. Фасад споруди по вертикалі членувався пілястрами з масивними напівколонами і мав вузькі вікна, розташовані в два яруси і розділені по горизонталі; декор на площинах стін не був виявлений; можна припустити, що він складався з аркатурного поясу, котрий проходив на рівні п`ят закомар. Внутрішні стовпи мали незначну хрещатість, що забезпечувало більшу цілісність і рівномірність освітлення.

У церкві знаходився десятиметровий іконостас (1778 р.) і срібні царські врата (1784 р.), на які нанесено ім`я жертводавця - запорожця Василя Білика. Останні роки існування цієї старовинної церкви на Подолі тісно пов`язані з долею Української православної церкви. Коли Софійський собор закрили для богослужіння, громаді віруючих не дозволили розміститися в якійсь іншій церкві на Горі, і вона отримала для богослужіння церкву Богородиці Пирогощої на Подолі. Отже, у 1934 р. церква стала собором-резиденцією митрополита Української православної церкви. Коли Успенську церкву зруйнували, митрополит І. Павловський переніс свою митрополію до Притисько-Микільської церкви на Подолі, але і її було закрито у червні 1935 р.

Вивчити цікаву храмову споруду на Контрактовій площі прагнуло багато вчених-археологів. Оскільки будівля знаходилася під глибоким шаром землі і майже в центрі площі, дістатися до неї було досить складно.

На польовий сезон 1976 р. Подільський археологічний загін під керівництвом К. Гупала Інституту археології НАН України намітив дослідження на подвір`ї так званого будинку Балабухи (ріг вулиць Жданова й Андріївської). Вже було розбито розкоп, знято перші метри ґрунту, знайдено відмінного збереження дерев`яний водогін XVII ст. На більшій глибині всі сподівалися на цікаві знахідки. Проте саме у цей час доля розпорядилася по-своєму і повернула археологів до загадкової Пирогощої. Роботи були викликані реконструкцією скверу навпроти західного фасаду Гостиного двору. І тоді було розкопано фундамент Успенської церкви, з якою пов`язували місцезнаходження літописної Пирогощої [17, с 111-125].

Дослідження пам`ятки археологами, що тривали під час розкопок 1976-1980, 1996 рр. (К. Гупало, Г. Івакін, М. Сагайдак, Г. Козубовський), дозволили з`ясувати численні факти, потрібні для подальших робіт над реконструкцією.

Після відкриття фундаментів були отримані нові дані про архітектурний вигляд, конструктивні особливості, інтер`єр церкви. Пирогощая належить до шестистовпних трьохапсидних хрестово-купольних храмів. Стіни будівлі збереглися на висоту до двох метрів. Пирогощая - один з перших соборів у Києві, збудованих у новій техніці порядового мурування, що надійшла на зміну змішаній Х-ХІ ст. Під час розкопок були розчищені рештки підлоги - спеціальної цем`янкової підоснови під шиферні плити, які знайдено на порозі біля входу до церкви. Входів було три - центральний (із західного боку) і два бічні. Рівень давньоруського входу до церкви на 1,7 м нижчий за рівень сучасної денної поверхні. Шиферні плити знайдені в муруванні укосів дверних прорізів. Під час розкопок на території Богородиці Пирогощої знайдено різноманітні давньоруські церковні предмети: деталі бронзового хоросу, свічники з фігурними ручками у вигляді голівок різних тварин, хрестики-тільники, один із них - бурштиновий, хрест-складень (фрагмент), із прикрас - золоті і срібні бляшки, бронзовий ґудзик, пастова намистина, а також звичні для культурних шарів давньоруського часу речі - фрагменти кераміки, візантійські амфори.

Археологічними дослідженнями встановлено, що церкву неодноразово ремонтували і перебудовували. Сліди цих робіт залишились у багатьох місцях мурування. Наприклад, у XVII ст. перемуровано один із стовпів центральної нави, у XVIII ст. зроблено напівколонки на фасадах, а з південного боку прибудовано великий портал, у XIX ст. у зв`язку з розширенням давніх прорізів взагалі розібрали західну пару стовпів.

Церква була популярним місцем поховання київської аристократії. Весь її внутрішній простір буквально заповнено склепами ХУІІ-ХІХ ст., які розташовано у два-три яруси один над одним.

Відомо, що в Успенській церкві служив священиком батько талановитого українського архітектора Івана Григоровича-Барського, якого разом з сином було поховано на цвинтарі, що знаходився поряд з храмом.

При розкопках у похованнях, що були поряд із храмом, знайдено натільні хрести й іконки - дві мідні та одну в срібному окладі, намисто із скляних і дерев`яних намистин, книгу в шкіряному окладі. У багатьох похованнях збереглися рештки одягу з нашивними прикрасами. Особливими знахідками стали парчевий пояс з написом, вишитий срібними нитками, деталі бронзового хоросу (панікадила), хрести-енколпіони, кам`яна іконка з зображенням Св. Миколи та Богородиці в срібному окладі, іконка на металі XVIII ст., чотки, срібні та золоті прикраси, а також монети (російські, польські, литовські, шведські і турецькі).

Фундаменти Пирогощої незвичні. По-перше, вони відрізняються глибиною закладення - понад 4 м. По-друге, як з`ясувалося, фундаменти під стіни і стовпи були додатково перев`язані між собою стрічковими фундаментами. Вдалося визначити послідовність зведення фундаментів: спочатку на місці будівництва вирили котлован до двох метрів завглибшки; потім викопали траншеї для стрічкових фундаментів - поздовжні (під південну і північні стіни по лініях стовпів) і поперечні (під західну стіну і по лініях стовпів); траншеї забутували валунами, битою плінфою, шматками затверділого розчину. Таким чином, було зведено надійну основу у вигляді прямокутника, виведеного до рівня підошви первісного котловану, всі сторони якого жорстко перев`язувались між собою поздовжніми і поперечними стрічками. Надалі фундамент нарощували тільки під стінами і стовпами будівлі.

Над вивченням історії церкви Богородиці Пирогощої тривалий час працював доктор архітектури Ю. Асеев. Вченому належать численні цікаві публікації; він також виконав реконструкцію легендарної церкви, де в основному були вирішені архітектурні форми будівлі.

Питання про відновлення церкви в ансамблі Контрактової площі вперше постало в проекті реконструкції Червоної площі (1972 р.), розробленому А. Мілецьким [41, с 146-150]. Вдруге воно розглядалось в проекті реконструкції Червоної площі (1976 р.), запропонованому В. Шевченко і Ю. Лосицьким[74]. У 1990-х рр. голова Подільської районної ради народних депутатів І. Салій та головний редактор газети "Вечірній Київ" В. Карпенко розпочали збирання громадських коштів на відновлення унікального храму-пам`ятки, а також організували проведення проектних конкурсів. Проектну документацію виконали фахівці інституту "Укрпроектреставрація" (головний архітектор проекту - реставратор В. Шевченко, науковий керівник - професор Ю. Асеев). Основою запропонованої композиції було відтворення Пирогощої на сучасному рівні поверхні землі, і тим самим, дотримання усіх стильових пропорцій храму XII ст. з цілковитим збереженням історично сформованого довкілля. Незабаром програма зазнала певних змін. До названого колективу було залучено головного архітектора м. Києва М.Жарікова та начальника Управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища Р. Кухаренка. Вони запропонували свою концепцію відновлення Пирогощої: "посадити" храм на залишки історичних стін і підмурків, які знаходяться на рівні поверхні землі XII ст., а також створити навколо церкви "амфітеатр" для огляду залишків древнього храму.

У пресі того часу, зокрема у газетах "Хрещатик", "Вечірній Київ", "Киевские Ведомости", розгорнулася дискусія з проблеми відновлення пам`ятки. Проект відтворення Богородиці Пирогощої в так званому амфітеатрі піддала критиці Н. Логвин. О. Седик констатувала відсутність на той час науково-технічного обґрунтування заглиблення храму, яке до того ж не відповідало історичному рівню XII ст. Наземна форма об`єкта відтворювалась у формах XII ст,, але мала зводитися на продовженні залишків стін храму з розкриттям культурного шару довкола пам`ятки. Для цього слід було вирити велетенський котлован площею 2 000 м2 завглибшки 1,5 м, що знищило б 5 000 м* культурного шару [59].

Відомий журналіст Ю.Цюпа у статті "Діюча модель трактора в натуральну величину" категорично засуджував тенденцію відновлення храмів у місті. Зокрема, він писав: "Храм XII ст., зведений наприкінці XX ст., - уявляєте? Я - ні! Тим більше, що зводитимуть його не з спеціально виготовленої плінфи, як, скажімо, Золоті ворота. Поряд будови лежить і в перших шарах викладена найзвичайнісінька наша сучасна цегла, ота, що відшаровується і розсипається від найменшого повіву вітерця, не кажучи вже про дощ, сніг, ожеледь та інші атмосферні негаразди. І це називатиметься церквою XII ст.? А з чого виготовлятимуться архітектурні прикраси? З тієї ж цегли? Чи, може, з бетону? Я не кажу вже про фрески, мозаїки, іконостас - це буде цілковита вигадка. Тобто має абсолютну рацію доктор мистецтвознавства Григорій Логвин, коли отакі споруди зве новобудовами..." [71].

Проблема відтворення церкви надзвичайно цікавила громадськість Києва, бо Пирогощая була першим храмом, який відбудовувався в місті у формах XII ст. Тим більше, що планувалося відтворити такі пам`ятки, як Михайлівський та Успенський собори, а в кулуарах жваво обговорювалося питання відбудови Десятинної церкви. Боротьба думок навколо Пирогощої тривала кілька років, до початку 1997 р.

Науково обґрунтовану концепцію відтворення церкви затвердили на розширеному засіданні Комітету містобудування і архітектури й прийняли за програму для розробки проекту в оптимальному варіанті. Це завдання було покладено на фахівців інституту "Укрпроектреставрація", зокрема на архітектурно-реставраційну майстерню, очолювану В. Смирновим. Робоча документація з відновлення церкви доопрацьовувалася групою архітекторів під керівництвом тодішнього головного архітектора інституту В. Отченашка.

Реконструкція розпочалася у 1996 р., а закінчилася у 1998 р.; церкву було освячено на Великдень митрополитом України Філаретом. Тепер це діючий храм, що належить Українській православній церкві Київського патріархату.

В архітектурному ансамблі площі церква відіграє важливу роль не лише як його значний елемент, а як споруда, що акцентує головний художньо-естетичний аспект образного сприйняття площі, залишаючись одним із основних релігійних осередків Подільського району.

Нині церква Богородиці Пирогощої - центральна споруда на невеликій території західного кутка Контрактової площі. Як і всі православні храми, вона орієнтована вздовж осі захід-схід: головний фасад - на захід, апсидна частина храму - на схід. Церква з трьома навами, трьома апсидами, однобанева, шестистовпна, хрещата в плані, з низьким нартексом. Фасади скромні, декоровані віконними прорізами і нішами, що імітують віконні прорізи. Вузькі віконні прорізи розташовані в два яруси, розділені по горизонталі.

На західному (чільному) фасаді - вхідний портал в багато-профільному обрамленні. Архітектура церкви цілісна, проста і гармонійна. Фасади членовані по вертикалі пілястрами з масивними напівколонами. Декор - аркатурний пояс, який проходить на рівні п`ят закомар. На західному порталі, над центральним входом до храму, в ніші сегментної конфігурації розташовано ікону "Успіння Божої Матері" як спогад про те, що певний час храм існував під назвою Успенської церкви. Це багатофігурна композиція, яка складається з 14 фігур. У центрі на ложі лежить Божа Мати, над нею стоїть Ісус Христос з "душею" Богоматері в руках Христос одягнений в золотистий хітон. Праворуч , ліворуч - групи апостолів, які схилилися над святою. Колорит ікони вирішено в бордово-синіх тонах.

В інтер`єрі хрещаті в плані стовпи підтримують баню Внутрішній простір рівномірно освітлений. Іконостас у храмі одноярусний, мармуровий, складається з ікон Ісуса Христа Богоматері, з немовлям, архангела Гавриїла й архангела Михаїла.

Дзвіниця біля храму - це дві металеві опори з поперечиною, на якій у центрі стилізованої арки укріплено дзвін. Ліворуч при вході до храму встановлено пам`ятну брилу з написом: «Церква Успіння Богородиці Пирогощої. Збудована 1125 р., зруйнована 1935 р. Відтворена коштом міста Києва 1998 р. Замовник - Київська міська державна адміністрація, Управління охорони пам`яток. Генпроектувальник: "Укрпроектреставрація", генпідрядник - АТ "Укрреставрація"».

У нижньому ярусі церкви відкрито виставку "Пирогощая -крізь віки". Експозицію підготували фахівці Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ". Отже, незважаючи на значні проблеми, які постали у процесі відтворення унікальної пам`ятки архітектури, авторському колективу, до якого на різних етапах увійшли Ю. Асеев, В. Шевченко, М. Жаріков, Р. Кухаренко, В. Отченашко, вдалося відтворити одну із найоригінальніших пам`яток міста - церкву Богородиці Пирогощої.






Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.




Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Церковний календар

01 грудня. Середа

мч. Варул Антіох.

Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула (303). Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського (303).

02 грудня. Четвер

прп. Іларіон Грузинський

прп. Варлаам Печерський

Прор. Авдiя з 12-ти (ІХ ст. до Р. Х.). Мч. Варлаама (бл. 304). Прп. Вар­лаама та Іоасафа, царевича Індiйського, i батька його Авенiра, царя (ІV). Прп. Варлаама, iгум. Печерського, в Ближнiх печерах (1065). Знайдення мощей прмч. Адрiана Пошехонського, Ярославського (1625). Мчч. Ази i з ним 150 воїнiв (284305). Мч. Ілiодора (бл. 273). Прп. Іларi­она, чудо­творця (875, Груз.).

Ікони Божої Матерi “В скорботах i печалях Утiха” (1863).

 

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя