Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  



Рекомендуємо


УПЦ Київський Патріархат: Офіційний веб-сайт — www.cerkva.info






Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Церква Різдва Христова

Якщо спускатися на Поділ вигнутим і крутим Володимирським узвозом, то перед очима відкривається чудова панорама подільських споруд. Церква Різдва Христова стояла на розі Олександрівської вулиці (тепер Сагайдачного) і Поштової площі, нею закінчувалася дорога з гори па Поділ. Вертикалі дзвіниць церкви Різдва Христова і Грецького монастиря на Контрактовій площі ніби розпочинали і завершували основну магістраль Подолу - вулицю Олександрівську.

З трьох ампірних церков - Миколи Доброго, Пирогощої і Різдва Христова, збудованих Андрієм Меленським у Києві на Подолі і зруйнованих у 1935 р., церква Різдва Христова мала для українців особливе значення. З 6 по 8 травня 1861 р. в ній стояла труна з тілом славетного поета Тараса Шевченка перед тим, як його прах було відвезено на Чернечу гору до м. Канева [12].

С. Русова в журналі "Украинская жизнь" 1913 р. писала: "...можно собственно сказать, что до 60-х годов не было украинского общества: были литературные кружки, были отдельные семьи и личности, проникнутые национальными симпатиями. Похороны Шевченко - вот первый факт общественной национальной жизни в Украине" [56].

Найдетальніший опис похорону Тараса Шевченка залишив Честахівський, друг поета, у своїх листах до української громади. "Батько наш, дорогий Кобзар, орел сизокрилий, уже в Києві. Учора 6-го числа, в сім часів утра приїхали в Бровари... Процесія почалася около 5 часів у самому лісі, що з сторони Броварів. На мосту одпрягли коней і студенти й громада несли на руках Кобзаря аж до самісінької церкви Рождества, що на Подолі. Усю дорогу казали привітні слова Батькові Кобзареві і оставили його на ніч у церкві. У неділю, в чотири часа пополудні, одслужили панахиду і понесли Батька Великого на руках...

Як вийшов я з церкви та подивився, що діється надворі під великим небом, то я не знаю, братці українці, як Вам сказати, що діялося зо мною. Хотілося би умерти, або утопитися...щоб не побачити більше такого. Домовину Кобзаря поставили на нари і несли на руках понад Дніпром широким і понад крутими горами.

Попереду їхали на конях два жандарма, за ними хор не солдатської, а городської музики, грали марш. За ними несли хреста, а за хрестом хоругву, а за нею ще дві хоругви, потім попи, за ними група цехових громадських значків 8-м, а потім красувався кобзарський гроб, накритий червоною китайкою - заслугою козацькою, а кругом його 11 значків городських цехів. Процесія розтягнулася на цілісіньку версту, і вид був такий високоторжественний і поразітельний та добром пахучий, що хіба тільки у Бога в раю"*.

Земляк і давній знайомий Т. Г. Шевченка Петро Лебединцев згадував: "Не тільки в церкві, а й на дворі було повно-повнісінько людей. Сотні киян зібралися на Олександрівській і Михайлівській, біля Царського саду стояло народу не менше, ніж буває 15 липня під час Володимирського Хресного ходу". Так оплакував український народ смерть свого Кобзаря.

Біографія Т. Г. Шевченка переплітається з історією подільської церкви не тільки чорною датою його смерті. Церкву Різдва Христова побудовано 1814 р., саме тоді, коли народився поет. Мешкаючи у Києві, Т. Г. Шевченко нерідко навідувався до цього чарівного придніпровського куточка.

За завданням Археологічної комісії Т. Г. Шевченко замальовував пам`ятки старовини давнього міста. Допомагав йому художник Михайло Сажин. На жаль, Тарасові зображення церкви Різдва не збереглися, проте відомо, що саме її він малював.

Поряд із церковним дерев`яним храмом стояв будинок, у якому жив видатний український музикант і композитор Артем Ведель. Із розчинених навстіж вікон до церкви долітали чарівні звуки мелодій "Херувимської", "На ріках Вавілонських" та інші, написані талановитим композитором.

Особливою мелодійністю відзначався дзвін дзвіниці при мурованому храмі. Його звучанням заслуховувався ще невідомий у ті часи поручик у відставці Олександр Купрін, коли вперше ступив на київську землю. Майбутній письменник оселився неподалік від церкви у готелі "Дніпровська гавань", часто заходив до храму, милувався його чудовим іконостасом, настінним живописом.

Церква була першим значним храмом на шляху від моста до Подолу вздовж берега Дніпра, вона ніби відкривала собою Поділ. її східний фасад виходив на нинішню Поштову площу, південний - на вулицю Сагайдачного.

На підставі літературних і архівних джерел можна уявити інтер`єр церкви, проектний і фактичний первісний зовнішній вигляд храму, його наступні прибудови і поновлення, а також довідатися про історичні події, які пов`язані з церквою.

Місце, де знаходився храм, розташоване неподалік від колони Магдебурзького права, встановленої там, де, за переказом, князь Володимир хрестив своїх синів. Багато парафіян вважали, що церква Різдва була заснована за часів Київської Русі, коли правив князь Володимир. Це засвідчує документ зборів Київської духовної консисторії "Фундамент доскональный тестований храму Рождества Христова", опублікований у журналі "Киевская старина". У ньому стверджується, що "церковь Рождества Христова Киево-Подольская, Крещатицкая - перва мае и веде свый фундамент од самого крещения Володимерового и Руси, од року 6519" (тобто 1011 р. від Різдва Христова. - Л. Г.). Але цей документ (за мовою написання відповідає кінцю XVI - початку XVII ст.) не сприймався всерйоз найбільш авторитетними істориками. Вони вважали його або вимислом, як М. Закревський [22, с 757-759], або підробкою, як М. Петров [45, с 198-200]. До того ж відсутні будь-які згадування про цю церкву в документах до 1543 р.

Саме в 1543 р. церква Різдва Христова на Подолі згадується в ревізькому звіті королівських комісарів. Ким була збудована і який мала вигляд ця церква, невідомо, але у 1564 р. вона вже не існувала і на пожертвування відбулися закладини нової церкви. Цей храм згадується в "Росписи Киева" 1682 р. серед 12 подільських церков. Про його зовнішній вигляд можна судити з відомого плану Києва 1695 р., складеного І. Ушаковим, де церква Різдва зображена у вигляді дерев`яної однобаневої будівлі. На початку XVIII ст. церква згоріла, і в 1717 р. коштом київського бургомістра Романа Тихоновича знову було збудовано дерев`яний храм "в тож именование". У 1743 р. поряд зі старою церквою почалося будівництво нової.

Оскільки коштів не вистачало, будівництво тривало сорок років (до 1748 р. були збудовані стіни і баня). Споруда була завершена в 1783 р. у вигляді нового дерев`яного храму на кам`яному фундаменті. Але до 1804 р. церква стала такою ветхою, що, за словами міського архітектора А. Меленського, "от сильного напряжения ветров угрожает скорым падением" [12, с. 32]. На початку 1805 р. церкву розібрали, а Божі служби відправляли в дзвіниці Симеонівської церкви при храмі Миколи Доброго.

Слід було вирішити, чи буде храм зводитися на старому місці. Причт і парафіяни наполегливо висловлювалися за це, але військовий губернатор І. Тормасов дотримувався іншої думки. Він переконував їх перенести церкву на нове місце "на Крещатицкой расчищенной горке". Проте невдовзі побажання парафіян було задоволено. У червні 1808 р. міський архітектор А. Меленський склав проект нової кам`яної церкви, яку планували побудувати на старому цвинтарі (проект затвердив київський митрополит Серапіон) [75].

Церква Різдва Христова виконана в стилі класицизму. Храм проектувався симетрично відносно осі захід-схід. Головний об`єм храму перекривався банею з люкарнями і завершувався маківкою з хрестом. Зі сходу до головного об`єму примикала півциркульна в плані вівтарна апсида, із заходу - двоярусна дзвіниця, увінчана шпилем, з півночі і півдня - чотириколонні портики іонічного ордера. Площину стін передбачалося розчленувати напівколонами і прикрасити рустом.

З невідомих причин на початку XIX ст. у документах храм іменували по-різному: церква Різдва Христова і церква Різдва Богородиці. Ця плутанина зафіксована і в проекті А. Меленського: у заголовку говориться про церкву Різдва Богородиці, а в резолюції митрополита - про церкву Різдва Христова [23, с 264].

При проектуванні місце розташування храму порівняно з колишнім було обрано трохи ближче до Дніпра. Це створило деякі проблеми. Наприклад, при виконанні земляних робіт з`ясувалося, що прокладена труба водогону XVIII ст. продірявилася, і вода заливає ґрунт. Довелося розчищати й осушувати ґрунт, проривати канави, завозити щебінь. Лише у 1808 р. під керівництвом А. Меленського розпочалися будівельні роботи. Цегляне мурування виконали міщани В. Серіков і П. Кукушкін. Будівельні матеріали причт придбав у місцевих купців.

Деякі джерела за 1808 р. свідчать, що "при рытье фундаментов этой церкви было знайдено кладбище согласно старинному обычаю хоронить умерших в храме или подле храма. Это кладбище вероятнее всего служило для всего Подола, пока не было заменено новым - на Щекавике". Протягом виконання робіт замовник відчував постійну нестачу коштів. На початку будівництва причт мав у своєму розпорядженні невелику частину кошторисної суми, що складала 65 тис. руб. Але настоятель храму протоієрей Михайло Луценко і диякон Максим Романовський доклали багато зусиль для збирання пожертвувань на будівництво церкви. Цих коштів вистачило на оплату чималого обсягу робіт. Деякі витрати покрили цільові пожертвування, найбільше з яких зробив купець Веремєєнко (1800 руб.). Майор Г. Савойський позичив храму 6000 руб. з умовою вічного поминання. Невелике пожертвування (10 руб.) отримали від представника знаменитої родини борців за волю Греції - волоського князя Іпсіланті, який мешкав на той час у Києві.

Уже в 1809 р. були зведені стіни і на зиму перекриті тимчасовим дахом. На початку 1811 р. дзвіниця майже була готова, на ній навіть закріпили деякі дзвони. Але раптова трагічна подія призупинила будівництво. 9 липня 1811р. сталася спустошлива пожежа, яка знищила практично весь дерев`яний Поділ. Жарке і сухе літо сприяло поширенню вогню. До 10 липня густонаселений район перетворився у руїни [22, с 757-759].

Безпосередньо від пожежі церква Різдва, очевидно, не постраждала, оскільки вона розташована біля самого Дніпра далеко від епіцентру катастрофи. Згоріли тільки деякі дерев`яні речі, що зберігалися поза церквою, у тому числі й старий іконостас. Проте пожежа негативно вплинула на хід робіт внаслідок того, що більшість парафіян втратила все своє майно і не могла підтримувати будівництво пожертвуваннями. У зв`язку з цим кам`яне мурування бані було закінчене лише ЗО червня 1813 р., після чого на бані встановили позолочені хрести, а всередині храм відтинькували і частково розписали.

Втрати від пожежі частково були компенсовані тим, що до церкви Різдва перейшло вціліле майно прилеглої Спасо-Преображенської церкви, яка зовсім згоріла. Найкоштовнішим придбанням був дерев`яний різьблений п`ятиярусний іконостас стародавньої роботи. Його встановили у церкві Різдва 1 січня 1814 р. У лютому того ж року митрополит Серапіон урочисто освятив храм.

Зовнішній вигляд нової церкви багато в чому програвав запроектованому. Нестача коштів (будівництво закінчилося з безліччю боргів) призвела до того, що проект довелося спростити. Не були облаштовані люкарні на бані та відкладено до кращих часів будівництво обох портиків. Цілих десять років існування оновленого храму настоятелю М. Луценку і колишньому священику Спасо-Преображенського храму М. Романовському дуже багато клопоту завдавали кредитори. Деякі з них врахували скрутне становище причту і повністю або частково відмовилися від стягнення боргів. Останній із кредиторів будівельник Серіков одержав гроші лише у 1830 р.

Спочатку приход у зв`язку з пожежею зменшився від 929 до 637 парафіян, але згодом їх кількість почала збільшуватись. У 1820 р. А. Меленський склав кошторис "для зделания вновь двух фронтонов с колоннами при церкве новопостроенной во имя Рождества Спасителя с деревянного огорожею", але тільки в 1825 р. ці роботи вдалося виконати. Слід зазначити, що на цей час істотно змінилося містобудівне положення церкви. До пожежі 1811 р. храм стояв на розі старих вулиць Великої Хрещатицької і Рождественської, причому на першу виходив північний фасад, а на другу - західний, звідки і передбачався вхід до церкви. Коли ж у 1812 р. було прийнято новий план забудови Подолу, який кардинально змінив мережу вулиць, то виявилося, що прокладена знову Олександрівська вулиця проходила біля самої церкви з її південного боку, південний портик виступав за червону лінію, а рівень бруківки був вищим за рівень цвинтаря. Рождественської вулиці не стало. Внаслідок цього передбачений проектом вхід до храму став незручним, оскільки потрапити до церкви із західного боку можна було тільки через цвинтар, а для цього потрібно було пройти крутим брукованим спуском Олександрівської вулиці. Взимку це було особливо незручно. Довелося відкрити вхідні двері з південного боку головного об`єму, і тому під час богослужіння було чути вуличний шум. Перепад рівнів призвів до того, що колони південного портика виявилися ніби вкопаними в землю. Через порушення пропорцій (а можливо задля економії) запроектовані в 1807 р. іонічні колони замінили більш простими тосканськими. Крім портиків, зовнішні стіни храму прикрашали зі східного боку напівколони, між якими в рустованих стінах розташовувались прорізи вікон і над ними круглі вікна другого ярусу. Подібні круглі вікна були і під шпилем дзвіниці. Другий ярус дзвіниці прикрашали вісім іонічних напівколон [22, с 751-752].

Церковний цвинтар у 1825 р. обгородили, а через десять років огорожу замінили невисоким дерев`яним парканом на цегляних опорах. Креслення огорожі і воріт склав міський архітектор Л. Станзані.

Зовнішній вигляд церкви змінився у 1837-1841 рр., коли до храму був прибудований новий північний теплий бічний вівтар на честь Св. Сергія Радонежського. Ці роботи виконувалися (у 1836-1842 рр.) коштом колишнього церковного ктитора (старости) купця другої гільдії Сергія Ісайовича Терехова. Прибудова являла собою кам`яну базиліку з плоскою стелею, до якої зі східного боку примикала вівтарна частина у вигляді ротонди, завершеної невеликою банею. Проект прибудови (автор невідомий) був ухвалений міським архітектором Л. Станзані 25 листопада 1837 р.* Новий бічний вівтар був освячений 10 серпня 1841 р. З його появою церква втратила притаманну класицизму симетрію і лаконічність форм.

Купець С. Терехов за своє пожертвування заслуговував багатьох подяк. Проте у 1846-1847 рр. настоятель церкви М. Космін відмовився надати йому в оренду церковні угіддя. Тоді С. Терехов почав вимагати у митрополита виплатити йому останню із сум, витрачених на ремонт храму. Грошей у церкви не було, і С. Терехов одержав в оренду угіддя з заліком боргу за орендну плату.

У 1845 р. частково був розписаний інтер`єр церкви, а також поновлений живопис іконостаса. Незважаючи на цей ремонт, зовнішній вигляд храму залишався скромним. Київський староста священик К. Фоменко писав: "Бедный и убогий вид имела в 50-х годах Рождественская церковь. Зимой богослужение производилось в тесном Сергиевском теплом приделе, устроенном старостой Сергием Тереховым. Молящихся была лишь горсточка".

У 1860-1863 рр. на церковному цвинтарі, на розі нинішніх вулиць Сагайдачного і Боричів узвіз, звели триповерховий кам`яний будинок замість дерев`яного будинку причту. Київська духовна консисторія ухвалила, що цю будівлю "находит весьма возможным и полезным для церкви". Верхній поверх використовувався для потреб причту, а у нижньому здавали в оренду чотири магазини, які приносили храму солідний прибуток. У 1860-х рр. поряд з церквою побудували поштову станцію. Таке розташування храму і станційного будинку на тривалий час визначило вигляд нинішньої Поштової площі [26, с 12-13].

При переплануванні Подолу після пожежі церкві надали у подія власність дві ділянки. Перша з них (поруч із цвинтарем) через особливості планування кварталу стала ізольованою від фронту вулиць, у 1902 р. її продали власниці суміжної ділянки Р. Мордасевич. Друга ділянка, забудована незначними спорудами, знаходилася на розі сучасних вулиць Сагайдачного і Боричів узвіз (раніше за адресою вулиця Олександрівська, 73. -Л. Т.) по діагоналі від цвинтаря. Оскільки церква не мала коштів на зведення капітального будинку, ділянка здавалася в оренду. Нині на цьому місці височить сучасна споруда, в якій розміщується Перкомбанк.

З 1883 р. церква Різдва взяла "в свое заведывание" Хрещатицьке джерело - колодязь біля каплиці під пам`ятником Магдебурзькому праву - і одержала право освячувати в ньому воду. Парафіяни церкви І. Іщенко й А. Давиденко надали кошти на позолоту верхівки пам`ятки і придбання для каплиці ікон [23, с 264].

Свідоцтв про значне перероблення церкви в другій половині XIX ст. немає. Але є підстави вважати, що у цей час поновили живопис храму, оскільки настоятелем церкви Різдва Христова в 1853-1899 рр. був Йосип Желтоножський. Цей священик мав неабиякий мистецький дар, брав участь у поновленні древніх фресок Софійського собору і Кирилівської церкви, а при церкві Різдва відкрив іконописну майстерню.

У 1893 р. з ініціативи Й. Желтоножського і парафіянина церкви архітектора М. Казанського було запропоновано перетворити храм з холодного у теплий. М. Казанський склав проект пристрою калорифера в головному об`ємі та голландської печі у вівтарі. Але цей проект не було відразу реалізовано. Вдалося лише поставити навколо цвинтаря нову металеву огорожу на цегляних стовпах за проектом того ж М. Казанського (1893 р.) і коштом церковного старости купця А. Сироткіна.

Будівельні і реставраційні роботи набули доволі широкого розмаху, коли новим священиком став випускник Київської духовної академії Олексій Іванович Язловський. Енергійний настоятель вдало продуманими діями зумів перебороти хронічний брак коштів. Уже в 1900 р. Язловський запропонував капітально відремонтувати церковний будинок на цвинтарі та прибудувати до нього новий триповерховий об`єм. Роботи завершили у 1903 р., причому значну частину потрібних для ремонту коштів отримали від продажу церковної ділянки. У 1900-1901 рр. церкву відремонтували зовні, позолотили три маківки й хрест, пофарбували дах і стіни. У 1902 р. в садибі церкви проклали нову каналізацію. Згодом, у 1904 р., єпархіальний архітектор Є. Єрмаков склав проект прибудови входу до церкви. Для входу до головного об`єму храму прибудували спеціальний тамбур, до якого з південного боку вели нові вхідні двері, а колишній західний вхід заклали і перетворили у вікно з різнокольоровим склом у формі хреста.

Найзначніші роботи розгорнулися з 1909 р. Зокрема, на кошти А. Сироткінау 1911 р. до вівтаря з північного і південного боку прибудували невеликі, круглі в плані ризницю і паламарню. При цьому з зовнішнього боку апсиди закрили дві ніші. У тому ж році був нарешті реалізований проект М. Казанського із влаштування опалення в церкві. Калориферне опалення з вентиляцією за системою А. Соскіна забезпечило богослужіння в зимовий час у всьому храмі. Одночасно рівень підлоги в церкві підняли приблизно на 1,05 м. Нову підлогу замостили плитками на залізобетонній основі.

З 1911 р. почалося оновлення інтер`єру головного об`єму храму. У вівтарі влаштували новий престол - мідний, з позолотою й емаллю і рельєфним зображенням Тайної вечері. Іконостас був перезолочений і розділений на дві частини (у головній частині храму залишився триярусний, а два яруси перенесли до Сергієвського бічного вівтаря). К. Шероцький у путівнику "Киев" назвав іконостас "строгим, простолинейным, но благородным". На кошти, пожертвувані дружиною А. Сироткіна, перед іконостасом поставили нову огорожу. З`явилися нові різьблені криласи, перезолотили кіоти. Київські іконописці брати Кохно заново розписали стіни. Найзначнішим було зображення у вівтарі юнака Христа - Бога Слова, що сидить на престолі, в оточенні символічних зображень євангелістів (орел, телець, лев, ангел). Праворуч зображений Ісус, він наближається до апостола, що потопає у хвилях, ліворуч - добрий Пастир з ягням на руках, оточений отарою овець. На північній стіні вівтаря в ніші над жертовником було написано "Моління про чашу", обабіч - лики святителів Іоанна Златоуста і Василя Великого. На південній стіні вівтаря містилося зображення Ісуса Христа, який прямує на Голгофу, з хрестом і в терновому вінці, а по сторонах цього розпису - лики святителів Іакова і Григорія. Угорі вівтарної апсиди на веселці був намальований Бог-Отець, що простирає руки над світом, зі Святим Духом на лоні, оточеному серафимами.

Центральний об`єм храму прикрасили композиції й орнаменти, запозичені братами Кохно зі знаменитих розписів Володимирського собору в м. Києві. На північній і південній стінах були зображені лики святих, біля західної стіни - копії композицій В. Васнецова "Водохрещення Русі" і "Страшний суд".

Привертали увагу різьблені царські врата іконостаса з зображеннями Благовіщення Пресвятої Богородиці та чотирьох євангелістів. На північних і південних вратах - лики Св. архангелів Михаїла і Гавриїла.

Розпис центрального об`єму церкви продовжувався до 1914 р., але освячення оновленого храму відбулося 26 березня 1911р. У 1914 р. відновили і розписали бічний вівтар Св. Сергія, провели калориферне опалення, влаштували нові мармурові престол і жертовник. З травня 1914 р. оновлений бічний вівтар було освячено. Вартість виконаних робіт по відновленню храму і бічного вівтаря склала 36 тис. руб.

Усі ці заходи передували ювілейним святам, присвяченим 100-річчю будівлі. Попри те, що розпочалася Перша світова війна, церква отримала дозвіл на проведення урочистого молебню. У зв`язку з військовими подіями в приміщенні церкви облаштували евакуаційний шпиталь на 25-30 ліжок.

Серед найважливіших реліквій, що належали церкві Різдва Христова, слід відмітити давній образ Св. Миколи в срібній ризі, а також ткану шовком плащаницю з зображенням "Покладення в гроб". Плащаниця датується 1545 р. ("літо 7053". -Л. Т.), виготовлена вона, напевно, на Буковині за молдавського воєводи Петра. Відомо, що в 1930-х рр. плащаниця зберігалася в музеї Києво-Печерської лаври. У церкві було вісім напрестольних хрестів, дарохранильниця, вісім стародавніх Євангелій та інші цінності. Серед дзвонів церкви найбільший важив 99 пудів. На ньому було рельєфне зображення Спасителя, Богородиці, Іоанна Предтечі та святителя Миколи.

Храм було знесено у 1935 р. Цінні речі, шати ікон, золото і срібні рами конфіскували. Дерев`яний іконостас спалили. Ікони продали за кордон.

Сучасне відновлення храму повернуло Києву чудову пам`ятку історії, збагатило панораму Подолу. Значна кількість збережених архівних креслень і фотодокументів дала змогу провести таке відтворення з високим ступенем достовірності.Проект розроблений у творчій архітектурній майстерні "Ю. Лосицький", автор проекту - заслужений архітектор України Ю.Г.Лосицький.






Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.




Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Церковний календар

01 грудня. Середа

мч. Варул Антіох.

Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула (303). Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського (303).

02 грудня. Четвер

прп. Іларіон Грузинський

прп. Варлаам Печерський

Прор. Авдiя з 12-ти (ІХ ст. до Р. Х.). Мч. Варлаама (бл. 304). Прп. Вар­лаама та Іоасафа, царевича Індiйського, i батька його Авенiра, царя (ІV). Прп. Варлаама, iгум. Печерського, в Ближнiх печерах (1065). Знайдення мощей прмч. Адрiана Пошехонського, Ярославського (1625). Мчч. Ази i з ним 150 воїнiв (284305). Мч. Ілiодора (бл. 273). Прп. Іларi­она, чудо­творця (875, Груз.).

Ікони Божої Матерi “В скорботах i печалях Утiха” (1863).

 

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя