Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  



Рекомендуємо


УПЦ Київський Патріархат: Офіційний веб-сайт — www.cerkva.info






Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Найдавніша історія та іконографія

Мовчання перших століть

Саван ставить ряд дуже важливих запитань, передусім у зв`язку з невиясненістю появи зображення. Однак невідворотним та необхідним є пошук в історії свідоцтв, зауважень, попередніх описів цього виняткового полотна. У перші століття Католицької Церкви поховальне простирадло Христа, найімовірніше, було сховане як безцінна пам`ятка Страстей Христа, оскільки боялися, що хто-небудь може знищити це незвичайне унікальне полотно: юдеї вважали нечистим все, що мало контакт з тілом померлого, а неюдеї сприймали смерть на хресті як щось ганебне, принизливе.

Зацікавлення долею поховального полотна Господа розквітло букетом легенд і розповідей, хоча християни перших століть уникали і намагалися не зображати розіп`ятого Христа.

Апокрифічні документи розповідають про поховальні полотна Ісуса. Св. Єронім приводить один з фрагментів Давньоєврейського Євангелія (II ст.), і ці цитати, мабуть, є найстарішою згадкою про Саван не в Біблії: «Господь, коли вручив Саван слузі священнослужителя, показався Якову». Інші повідомляють таке: «Як віддав Саван Симонові Петру...» і це пояснення знаходило підтвердження у словах Павла: «І що з`явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з`явився нараз більше як п`ятистам браттям, що більшість із них живе й досі , а дехто й спочили. Потому з`явився Він Якову, опісля — усім апостолам» (1 Кор.15, 5 — 7). Велич діянь Спасите-ля (II століття) говорить, що сам Господь, з`являючись Йосифові з Ариматеїх, показує йому Саван і Хустину. Тексти Церкви у Єгипті (III—V століття) розповідають, що тіло померлого було загорнуте в Саван, при цьому використовувались різноманітні пахощі. Все це зробили Йосиф з Ариматеї і Никодим, здійснюючи поховання тіла Господа. Як це видно на Савані.

У період дослідження — три перші століття — спільноти християн ревно оберігали і хоронили реліквії мучеників за віру Христову. Виходячи з цього, можна розмірковувати, з якою ще більшою шаною та поклонінням віддавали хвалу та поважали поховальне полотно Христа. Св. Бриліон, єпископ Сарагоський (середина VII ст.) вважав, що поховальне полотно Христа зберігалося Апостолами для майбутніх століть та поколінь людей.

 

Найдавніші християнські зображення

Святе Письмо не дає нам жодного опису зовнішнього вигляду Спасителя, тільки легенди вказують й приписують авторство зображень Ісуса св. Луці або Никодимові.

У перші століття в основному користувалися тільки символами, а саме: ягня (баранчик), хліб і передусім риба, назва якої грецькою мовою містить ініціали слів «Ісус Христос», «Син Божий», «Спаситель». Зображення «євхаристичної риби» можна побачити у Римі, в катакомбах св. Катерини (кінець II ст.).

На перших рисунках, найдавніших мозаїках та у різьбі постать Христа передається через образи божеств нехристиянських релігій. Таке явище було результатом всезростаючого переходу язичників у християнство. Серед найдавніших описів Христа — Елія з могильної плити Юліанів у Ватикані (початок III ст.). Ісус тут постає перед нами як SOL INVICTUS, тобто Бог Сонця, що піднімається до зеніту на колісниці, запряженій двома рисаками.

У пізніші часи перед нами з`являється постать юнака, «турботливого пастиря», «цілителя, оздоровителя», «вчителя та судді», як правило, сформована на класичному образі нехристиянського Аполлона. Таким постає перед нами Христос з катакомб св. Петра і Марцеліна в Римі (кінець III ст.), який зцілює жінку від кровотечі. Представлення Христа в образі юнака, без бороди та вусів, ставить за мету підкреслити Божественну природу Христа, Сина Вічного Бога, що підтверджує Нікейсь-кий Собор (325 рік).

 

Кінець переслідувань

З припиненням переслідувань християн Папа Римський Сильвестр І наказав здійснювати Святу Месу на білій скатертині в пам`ять про те, що Тіло Христа було загорнено в білу лляну полотнину.
Після перемоги християнства, підтвердженої в 313 році едиктом Медіоланським, і до Теодорія (395 рік) культ Христа поступово і неухильно витісняв культ і вихваляння цезаря, шанованого через зображення всемогутнього владики. Коли Христос почав мати зверхність над цезарем, його образ почав здобувати на іконах і в живописі риси земного владики.

Німецький єзуїт Вернер Бульст, філософ, теолог, археолог і історик, запропонував гіпотезу, що Саван колись знаходився у володінні Римської Церкви, а імператор Костянтин помістив його в LAB ARUM — сховище імператорської хоругви.

 

Величний лик

На деяких саркофагах теодозіанської епохи (приблизно 370 — 410 pp.) Христос представлявся з досить короткою бородою, вусами, вузьким і величним ликом, довгим спадаючим волоссям, іноді розділеним на обидва боки. Такий вигляд Христа відрізняється від вигляду Христа-юнака, без бороди, вусів, що відповідає зображенням попередніх епох і більшості зображень епохи катакомб — до IV ст.

Приклади саркофагів із зображенням Христа-Вла-дики з бородою знаходяться поміж іншими в латерансь-кому музеї в Римі, в Арлес (напередодні 370 року), У базиліці Св. Амбросія в Медіолані (380 — 390 pp.).

За сто років на дерев`яних дверях костьолу св. Сабі-ни в Римі в сценах Мучень Христос представлений з бородою, вусами, хоча в більш ранніх сценах зображувався як юнак, без вусів і бороди. Це розходження характерне для мозаїк костьолу Sant`Apollinare Nuovo у Равенне.

 

«З чистою совістю»

Відповідно до найдавнішої традиції, свята Нінона, що проголошувала Євангеліє в Грузії в часи правління Костянтина (306 — 337 pp.), одержала відомості про Саван від свого друга і соратника Няфора і від багатьох учених християн з Єрусалима. Вона довідалася від них, що похоронні полотнини один час знаходилися у володінні дружини Пилата, а потім перейшли в руки євангеліста Луки, що зберігав їх у місцях, йому одному відомих. Були зведення про те, що Саван зберігався у св. Петра.

Занінотто підкреслював, що в одному з фрагментів у Псевдо-Кипріана (III —IV століття) наводиться лист або Акти св. Іванна, у яких Ісус говорить: «Ви Мене побачите так, як можна побачити кого-небудь у воді чи в дзеркалі». От так ми і бачимо Його в даний час на Савані.

У IV столітті деякі святі, як наприклад Гилярій, єпископ Поитирс, і Амбросій, вважали, що Саван — це зображення полотнини, баченої Петром (Дії... 10, 11: «Бачить він Небо відкрите, і якусь посудину, що сходила, немов простирадло велике, яка, за чотири кінці прив`язана, спускалася додолу»). Цю думку переймає в XI ст. Єпіфаній, чернець з Ажіополиса.

Св. Єроним (V століття) пише, що «вкриває Ісуса чистим Саваном той, хто приймає його чистою совістю і чистим розумом». У цей же час складається SERMO IN VIGILI PASCHAE написання якого приписують св. Максимові, Туринському єпископу, у якому ми читаємо: «Насамперед, ця похоронна полотнина переконала Петра у Воскресінні Господа». Похоронна полотнина Христа є «очевидним доказом» Воскресіння Господа, такої ж думки дотримується Севера, Антиохійський єпископ (VI століття).

 

Лляний корпорал

Чистий лляний корпорал розстеляється на вівтарі під час здійснення Євхаристії, будучи символом чистого Савана, у котрий був загорнений Ісус, — така загальна інтерпретація всіх древніх літургістів Сходу і латиністів. Говорять про неї в VI столітті і Іван, Патріарх Константинопольський, і Герман, єпископ Парижа, пригадують і св. Лихо Шановний (VIII століття), Рабано Мауро, архієпископ Могундии (IX століття), і св. Ремигий д`Аук-серре (X століття).

«Саван, що ми звикли називати корпоралом», — пише Амалярій, французький літургіст і теолог, посол у Константинополі в 813 р. Варто зауважити, що й сьогодні корпорал називають Саваном в амвросіанських обрядах.

«Можливо, — припускає Генріх Пфайффер, професор християнського мистецтва при Папському Григоріанському університеті в Римі, — використання корпорала в літургії латинського обряду бере початок з апостольських часів. Відповідний корпоралу предмет у православних обрядах завжди прикрашений зображенням зняття Христа з Хреста чи похованням Христа».

Цікавий «LIBER MOZARABICUS SACRAMENTORUM» (VI— VII століття), у якому говориться, що Петро з Іваном біжать до труни і бачать у похоронних полотнинах «останні одяги померлого і що воскресає (Господа)».

  

Легенди і перекази

У першому тисячолітті завзято ведуться розмови про ікону з Едесси, яку цілком можна пов`язати із Саваном. У даному випадку історія переплітається з легендою, і ми можемо довільно прийняти II століття за той час, у якому перенесене таємниче зображення з Єрусалима в Едессу.

В «Історії Костьолу» (325 р.) Еузебій повідомляє, що Абгар В. Укама (Чорний), король Едесси в часи Христа, занедужав. Отримавши відомості про існування Ісуса з Назарета, що робить чудеса, вислав до Нього свого посланника з проханням, щоб Він прибув у палац у Едессі. Ісус не пішов до нього, але відправив йому лист.

Подібне повідомлення знаходимо й у Доктрині Ад-дая (можливо, тут мова йде про перефразоване і перекручене ім`я апостола Іуди Тадеуша), датованої кінцем IV століття чи ж, на думку багатьох авторів, часами облоги Едесси в 544 р. Цей сірійський твір включає безліч легенд. Згідно з цією версією, Абгар вислав свого архіваріуса і художника Ханнана, що повернувся в Едессу з написаним їм зображенням Христа і листом, у якому Ісус обіцяв місту благополуччя і спокій.

Егерія, що ходила на прощу до Едесси в 384 p., розповідає, що єпископ міста, показуючи визначні пам`ятки міста, привів її до Воріт Оплоту, однак у її описах баченого немає навіть натяку на знайомство із зображенням Спасителя. Найімовірніше, через переслідування ікона була захована, і пам`ять про неї ослабла.

 

Знахідка Мандиліона

Незаперечним є те, що якесь особливе зображення Христа, ієрусалимського походження, було оточено особливими почестями в Едессі в першому столітті. Але його появи довелося очікувати до VI століття. У 525 році Дайсан, струмочок, що перетинає Едессу, став причиною катастрофічної повені. Відомості про повінь подає тодішній літописець Прокопій з Цезареї. Значну кількість установ було зруйновано, знищено чи затоплено водою. Майбутній владика міста імператор Юстиніан прийняв грандіозний план відновлення зруйнованого. Роботи з відбудови допомогли і Храму, під закликом до Мудрості Божої. Слід припускати, що саме тоді було знайдено забуте зображення. Для цього зображення була призначена каплиця, розташована ліворуч від апсиди. Воно зберігалося в реліквіярі і нікому не показувалося.

Відповідно до древньої традиції, полотно в період облоги персами в 544 р. при королі Хосрові І Ануширвані було розтягнуто на схованій за будівлями стіні над міською аркою. На цьому полотні представлене зображення, що сприймалось як подоба Христа і ACHEIROPOIETOS, чи «сотворене нерукотворне».

Цьому зображенню приписується чудодійна відсіч облоги міста. Свідчення цієї події можна знайти в Евагріуса Схоластика (594 p.). За легендою, місто було звільнене від облоги в 544 р. завдяки святому зображенню. І в одному із сірійських гімнів стверджується про існування чудодійного зображення. У ті часи воно було відоме і шановане повсюдно.

В Едессі в VI ст. відоме зображення Христа, визнане як справа рук Божих, але не людських. Трохи змінена Доктрина Аддая «Акти Фаддея» змінює древню традицію портрета Ісуса, виконаного художником для короля Абгара: посланець короля хотів уважно придивитися до Христа, щоб зуміти створити Його портрет, але Сам Господь залишив йому своє зображення, обтерши Своє обличчя RACOS TETRADIPLON, тобто полотном, чотириразове складеним навпіл. Це полотно, названа SINDON, чи Мандиліон, з надзвичайним зображенням, ACHEIROPOIETOS, було представлено королю, що вшанував Його і видужав. І тоді Абгар помістив ікону на позолоченому столі. Репродукції показують, як правило, широке прямокутне полотно з кругом, дещо зміщеним догори. У його центрі видно лик Христа. Навколо круга знаходиться подоба сітки, витканої з ромбів, у центрі кожної клітинки — квітка. З боків видно полотняну бахрому. З усього сказаного можна зробити висновок, що за Мандиліон приймали Саван, що зберігається в реліквіярі і складений так, що виднівся тільки лик, і тому його називали TETRADIPLON.

 

Винятково важливе, коштовне зображення

Подібність між Чоловіком із Савана і більшістю зображень Христа в мистецтві як східному, так і західному, очевидна. Факт цей не може бути випадковістю, але саме — ефектом залежності від знаменитого першоджерела.

У минулому дехто, спираючись на факти існування безлічі репродукцій, вважали, що Саван виник у часи середньовіччя на основі відбитка матриці, виконаної з дерева чи полотна. У такому випадку плями крові і рани були б намальовані. Сьогодні ми знаємо, що це не так.

Теза, сформульована Фігноном на початку нашого століття, і по нинішній день вважається єдиноможли-вою, такою, яку можна визнати: такий вигляд Христа, як Його представляє мистецтво, виводиться з вигляду на Савані. Звідси й існування залежності класичної форми обличчя Христа з бородою і вільно спадаючим волоссям, розділеним на чолі, від вигляду на Савані.

Починаючи з VI століття, одночасно з відкриттям у Едессі Мандиліона на Сході, закріплюється особливий портрет Христа. Це — Христос Величний, з бородою і волоссям, зображуваний по-різному, як Пантократор — існує такий же від епохи поствізантійської і донині.

На Сході таке зображення залишиться єдиним для усіх видів мистецтва, а на Заході дуже швидко візьме гору над іншими образами. Слід зауважити, що найдавніші зображення Мандиліона показують монохромне обличчя на полотні, схожому на Саван.

Існують ще два полотна, натхненні автентичним едесським зображенням: одне — у Санкта Санкторум у Римі, інше — у костьолі св. Варфоломія Вірменчиків у Генуї.

 

Хустка Вероніки

У базиліці св. Петра в Римі шанований «Святий Лик», що, як говорять, був хусткою, що стала власністю св. Вероніки. Це уточнює і Хервазій з Тильбури (XII століття). Ця назва складається з латинських і грецьких слів і означає «справжній вигляд» (дійсний вигляд). Інші вважають його запозиченою формою грецького імені БЕРЕНІКЕ чи ПХЕРЕНІКЕ (та, що дає перемогу).

«Вероніка, — пише Пфайффер, — останній раз була показана для загального огляду в старій базиліці Св. Петра в 1601 р. у зв`язку з закінченням торжеств 1600 РОКУ СВЯТОГО. 21 березня 1608 р. хустка була перенесена в архів Ватикану, де зберігалася після ліквідації базиліки Св. Петра». Починаючи від цієї дати, сліди її втрачено і, можливо, хустка загинула. Підтвердженням цього може бути факт, що в 1616 р. Папа Павло V велів виготовити її копію.

Саме в 1608 р. — цікавий збіг — виникає поголоска про «Святий Лик» у Маноппеєлло, де він зберігається і донині. Це хустина дуже тонкого нерегулярного візерунка, розміром 17 х24 см, представляє вигляд Христа, що винятково правдоподібно співвідноситься з виглядом на Савані. «Можливо, — міркує Пфайффер, — він ідентичний «Вероніці»».

Святий лик з хустки Вероніки можна порівняти зі святим ликом Христа, що у 574 р. досяг Рима з Константинополя, — з виглядом ACHEIROPOIETOS з Камулії (сучасна Каппадокія в Туреччині), слід якого зник ще перед іконокластичним конфліктом.

На підставі ретельних досліджень випливає, що всі ці ікони беруть свій початок від Савана. Підтвердженням тому служать загальні елементи в легендах про Ман-диліона й у легенді про св. Вероніку. В обох легендах мова йде про зображення на полотні, але не на дереві, іконах. Зображення виникло в результаті безпосереднього контакту з обличчям Христа, вологим від поту, крові чи кривавого поту. Різні версії говорять про зображення на льоні, що відображає все тіло Ісуса.
Усі ці оповідання й описи намагаються розгадати таємницю зображення на шматку полотна, із упевненістю заперечуючи рукотворний характер малюнка. Намагаються розкрити таємницю видимого зображення як безпосереднього відбитка людського обличчя, що міг виникнути тільки при безпосередньому контакті тіла з полотном.

 

Зразок для християнського мистецтва

Як уже зазначалося вище, християнське мистецтво на самому початку не було зацікавлене у конкретному відображенні Ісуса, звідси робимо висновок, що зразок, який користується авторитетом і вважається автентичним, сприяв закріпленню зображення Христа, що стало канонічним. Це був лик із Савана. Безліч різних елементів свідчать про те, що традиційні образи лику Христа вказують на його зв`язок із Саваном.

Фігнон зафіксував 15 характерних рис, спільних з обличчям Чоловіка із Савана, на портретах Ісуса в християнському мистецтві. Основні з них:
— майже усі вказують на два чи три пасма волосся посередині чола. Це може бути і художнє зображення цівок крові у вигляді видимих на чолі Чоловіка із Савана;
— на багатьох одна повіка розташовується вище, ніж друга;
— біля основи носа є значок у вигляді квадрата без верхньої сторони, а під ним значок у вигляді «V». Ці елементи помітні і на Савані, можливо, виникли в процесі ткацтва;
— борода на багатьох з них розділена навпіл;
— часто показують лик, як би відокремлений від тіла. Пфайффер підкреслює значення й інших «слідів»:
— щоки Чоловіка із Савана не відбилися, і створюється враження, що пасма волосся знаходяться далеко від обличчя;
— борода, розділена навпіл, трохи зміщена вбік;
— вуса розміщені несиметрично і опускаються за кутики вуст з кожного боку під різними кутами;
— одна щока сильно припухла внаслідок сильного удару, тому риси обличчя несиметричні, що, безумовно, неможливо приписати уяві художників.

Особливо привертають увагу: довге розділене волосся з одного боку обличчя; пасмо з декількох коротких волосин на чолі; виступаючі надбрівні дуги; трикутний значок біля основи носа; великі, глибоко посаджені очі, широко розкриті з ненормально збільшеними райдужними оболонками, глибокі очні впадини; виступаючі кістки вилиць, іноді вкриті плямами; впалі щоки, малий рот, не закритий вусами; не дуже довга борода, розділена навпіл, а іноді — і на три частини.

 

Іконографія

Відповідно до східного канону іконопис передбачає точне зображення предмета, не залишаючи місця для фантазії й уяви художника. З цієї причини можна легко встановити походження творів і в результаті дійти до першоджерела. Сучасне поняття «копія» в жодному випадку не відповідає ментальності тих часів, оскільки ім`я, дане першоджерелу, переходило на підставі впливу на наступний витвір, нехай навіть неякісне.

Прослідковуючи художній стиль портретів Христа, як їх не називай — Пантократор чи Мандиліон, Вероніка чи ACHEIROPOIETOS, можна помітити все більш характерні риси, властиві першоджерелу — Савану. Вплив Савана очевидний в знаках на бровах, на чолі і правій щоці лику Христа з катакомб св. Понціана (Рим VI — VII ст.). Можна зауважити на чолі відкритий угорі квадратний значок, над яким пролягає наполовину викривлена лінія. На іконі Пантократора з храму Пресвятого Спасителя в Щора (Стамбул) написані впалі щоки і виступаючі та несиметричні кістки вилиць. Характерна цівка крові на чолі Чоловіка з Савана показана як пасмо волосся, одиничне чи подвійне, у сценках з мозаїк у храмі Sant`Apollinare Nuovo у Равенні (V—VI ст.), на іконі Пантократора з тріумфальної арки в Храмі Sant`Apollsnare in Classe, на іконі Христа в Кефалі (Палермо, XII ст.), на іконі Пантократора в храмі Sant`Angelo in Formis у Кануї (Касерта), теж XII століття.

Вплив Савана на португальський живопис видно й у тім, що стародавні візантійські ікони Пантократора називаються APOMASSO, або відбиток, тому що їх вважають похідними від Мандиліона.

Лик із Савана вважається канонічним, у тому числі й для візантійських монет, що помітив нумізмат Маріо Мороні. Першим почав карбувати монети з ликом Христа Юстиніан II Рінотмет, візантійський імператор 685 — 695 і 705 —711 pp. На монетах TREMISSIS і SOLIDUS з`являється Пантократор з рисами, дуже схожими на риси Чоловіка з Савана: спадаюче волосся, довга борода, вуса і характерне пасмо волосся на чолі.

 

Обґрунтованість культу святих ікон

Виняткове шанування едеського Мандиліона вважається доказом в суперечці про істинність культу святих ікон під час іконоборства (VIII — IX ст.). Серед безлічі свідчень з тих часів варто згадати виступи Андрія з Крети, св. Іоанна Дамаскина, Папи Григорія II, патріарха Германа І (наведені Єгором Мнихом), патріарха Ники-фора, Іоанна з Єрусалима, Єгора Секретаря, Теофана Хронографа, лист патріархів Христофора з Александрії, Якова з Антіохії, Василя з Єрусалима, Акт Андрія і Легенду про святого Алексія.

У 769 р. Папа Стефан III виступав на Синоді, скликаному з метою захисту святих ікон з Ликом Господа. Св. Теодор Студит (IX ст.) у своєму виступі проти іконостасів посилається на Саван як аргумент. Під час роботи II Собору в Никеї (787 p.), скликаному для захисту святих ікон, називається «нерукотворна» ікона з Едесси, вислана Абгару. Стверджується необхідність «виставляння святих ікон нашого Господа Бога, створених у формі мозаїк чи якою іншою технікою», і «ікона повинна бути зображенням, якомога більше схожим на першоджерело».

Відповідно до теорії іконоборства малювання портрета Христа означало б опис і ствердження в ньому Його Єства. Для аріан (послідовники єретика Арія, александрійського священика, що помер у 336 p., який стверджував, що Христос не був Богом, а обдарованою незвичайними здібностями і силами людиною, яку покинув Бог під час розп`яття. Ця теорія мала за мету уникнути "скандалу хреста", тобто смерті Ісуса Христа. Єресь Арія була засуджена на Никейському Соборі у 325 p., на якому було затверджено відредагований символ віри, т.зв. CREDO — ВІРУЮ, що виконується і понині у богослужіннях - авт.) саме визначення Христа як «Лику Бога» було б доказом того, що Ісус має менше значення, ніж Отець, але для св. Анастаса з Александрії (295 — 373 pp.) від «зробленого зображення» не відкинуто нічого з винятковості прототипу.

Бог Отець має свій образ в Ісусі, рівному Йому в достоїнстві і сутності, як читаємо в Євангелії: «Я й Отець — ми одне» (Ів. 10, 30); «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14, 9); «Усе, що має Отець, то Моє» (Ів. 16, 15). Отже ікона набуває сакраментального виміру, віддаючи шану присутності того, кого представляє.

«Ікона — це таємниця, — підкреслював архієпископ Серафим з Афін, — як і храм, що представляє». «Для православних, — нагадує Антиоль Делехау, викладач Афінського університету, — ікона — найбільш діюча катехеза, оскільки наповнена теологічним змістом і значенням та дуже тісно зв`язана з таємницею Втілення. У цій таємниці знаходимо образ невидимого Бога: «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого твори-ва» (Кол. 1, 15), і відображення світла Отця: «Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, — і засів на правиці величности на висоті» (Євр. 1,3). Як Втілене Слово, так і ікона, тільки відображає Втіленого Христа, оскільки кожна людина була створена Господом Богом по образу і подобі Божій, і ця дійсність існує в ньому і після гріхопадіння.- Однак є тільки відображенням, тінню і постаттю. Як Предвічне Слово було принижене в тілі, так і образ ніколи не був конкурентним для істинної хвали Бога».

На жаль, лише деякі ікони уникли і пережили нищівний шквал іконоборства, що закінчився у 843 р. Поступово лик Христа повертається на монети: на золотій монеті Михайла III Пантократор схожий на Чоловіка з Савана: великі очі, довге волосся, борода. Мороній підкреслює відсутність вух в Пантократора на всіх матрицях, що використовувалися для карбування солідів, як і на Савані, але не на всіх іконах вони є.

 

Незвичайна подоба

Фангер довів наявність 145 подібних точок обличчя Чоловіка з Савана з відповідно збільшеним обличчям Пантократора на монетах. Відповідно до критерію американських судів, для встановлення подібності чи ідентичності двох осіб досить всього 60 ідентичних точок. Одне з найпрекрасніших зображень Пантократора з монастиря св. Катерини на горі Синай, написане в VI столітті саме в Едессі, має не менш як 250 точок співпадання.

Порівняння обличчя Чоловіка з Савана з обличчям Пантократора на візантійських монетах здійснене завдяки успіхам досліджень Роберта М. Хараліка з Політехнічного Інституту США (Вірджинія), що застосував цифрову обробку даних.






Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.




Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Церковний календар

01 грудня. Середа

мч. Варул Антіох.

Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула (303). Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського (303).

02 грудня. Четвер

прп. Іларіон Грузинський

прп. Варлаам Печерський

Прор. Авдiя з 12-ти (ІХ ст. до Р. Х.). Мч. Варлаама (бл. 304). Прп. Вар­лаама та Іоасафа, царевича Індiйського, i батька його Авенiра, царя (ІV). Прп. Варлаама, iгум. Печерського, в Ближнiх печерах (1065). Знайдення мощей прмч. Адрiана Пошехонського, Ярославського (1625). Мчч. Ази i з ним 150 воїнiв (284305). Мч. Ілiодора (бл. 273). Прп. Іларi­она, чудо­творця (875, Груз.).

Ікони Божої Матерi “В скорботах i печалях Утiха” (1863).

 

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя