Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  



Рекомендуємо


УПЦ Київський Патріархат: Офіційний веб-сайт — www.cerkva.info






Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Головна - Бібліотека - Історія - Нарис історії Української Православної Церкви. Том 3. - Іван Власовський - Вступ. Православна Церква українського народу в складі Російської Православної Церкви (1686-1917).

Вступ. Православна Церква українського народу в складі Російської Православної Церкви (1686-1917).

Київська митрополія, після втрат, понесених нею через впровадження польською державною владою Берестейської унії 1596 р., в часах митрополита Петра Могили уявляла з себе під оглядом церковно-адміністартивним одно ціле: всю Православну Київську митрополію, яка національно була Українсько-Білоруською Церквою, митрополит Петро Могила держав під своїм жезлом, як обласний митрополит Царгородської патріярхії з найширшими автономними правами в званні екзарха Вселенського патріярха. Але вже при наступникові Петра Могили, митрополиті Сильвестрі Косові, починається розпад Київської митрополії, як єдиної церковно-адміністративної области. Бо ж р. 1654 московська влада, за-нявши своїм військом Білорусь, бере від Київської митрополії, хоч ще й не назавжди, в управління Московської патріярхії православні церкви й парафії Білорусі; далі, після смерти митрополита Силь-вестра, наступає і тягнеться 30 років доба в церковному управлінні Київської митрополії, яку добу ніяк не можна признати канонічно-нормальною. Аджеж впродовж цього часу бачимо на митрополії і місцеблюстителів митрополичого престолу при живих митрополитах, і двох митрополитів відразу, і адміністратора митрополії при митрополиті, а також і при місцеблюстителі катедри. (Див. про це: т. II, розд. XVII, 3). Ми б сказали, що в такому „хаотичному" стані управління митрополією не було вини церковної влади Київської митрополії; такий стан викликали політичні події й обставини тодішнього життя українського народу, яке
хвилювалось, як море, поміж своєю Козацькою державою, Москвою й Польщею, при чому сама столиця й митрополича катед-ра — Київ мав тоді характер свого роду міждержавного міста. Політичні ж чинники названі — кожен старався церковну владу перетягнути на свою сторону і мати на неї впливи, в свідомості величезного значення Церкви Православної в житті українського народу.В згаданому часі 30-ти років не було, здається, ні одного моменту, коли б церковно-адміністративна влада в Київській митрополії спочивала в руках одного митрополита і його капітули, як було то в часи митрополита Петра Могили й митроп. Сильвестра Косова (останнього до вересня 1654 р.). При політичних обставинах того часу не міг зарадити сумному станові в управлінні Київської митрополії й киріярх ЇЇ, патріярх Царгородський, навіть коли б на патріяршій катедрі перебували тоді більш видатні з вселенських патріярхів, що користали б з більшого авторитету в Україні. Отже, перехід Київської митрополії з-під юрисдикції Цар-городської патріярхії в юрисдикцію патріярхії Московської, що стався р. 1686, при захованні тих умов, на підставі яких цей перехід було довершено, міг здаватись дійсно виходом з того положення, в якому перебувала з другої половини XVII віку,Київська митрополія.Пригадаймо ці умови. 1) Київська митрополія не підсудна па-тріяршому престолу Московському; 2) Київський митрополит вільно обірається на Київську катедру по старих звичаях, одержує благословення і поставлення від Московського патріярха і до смер-ти займає своє становище; 3) в підпорядкуванні Київському митрополитові, як обласному митрополитові, залишаються всі попередні чини і установи Київської митрополії, — епископії, архи-мандрії, ігуменства, манастирі і церкви; 4) заховується попередня сила судів Київського митрополита і попередні честь його і влада; 5) в братській школі Київської митрополії вільно провадиться наука і за митрополитом залишається право мати друкарню; 6) затверджується за митрополією маєтності, які положені також на київському боці Дніпра (під Польщею); 7) Київська митрополія уважається, з огляду на її права і привілеї, вищою за інші митрополії в Московському патріярхаті; 8) в справах управління тою частиною Київської митрополії, яка залишалась під Польщею, митрополит повинен був радитись і дотримуватись вказівок українського гетьмана. Історичними документами, на яких був опертий „Статус" Київської митрополії з вказаними її правами й привілеями, були — царські грамоти на ім'я митрополита Київського Ге-деона від 15 грудня 1685 р., на ім'я гетьмана Самойловича від 28 листопада 1686 р., а також і Вічний договор 1686 р. Москви з Польщею.Аналізуючи з формально-правного боку ті відносини, які мали бути поміж Київською митрополією і Московською патріярхі-єю згідно з наведеними вище умовами, не трудно бачити, що
Київська митрополія мала залишатися в своєму управлінні при тих же широких автономних правах, з яких фактично користала, будучи під юрисдикцією до того часу Царгородського патріярха.Але, здавалось, Ідо були й більші тепер вигоди для Київської митрополії від зміни її юрисдикції, бо коли царгородські патріярхи були безсилі і в захисті прав Київської митрополії і в наладнан-ні порядку в розхитаному її управлінні в часах Руїни і в обороні її перед наступом латинства, — то московська юрисдикція, прирікаючи устами царів заховання тих же прав і привілеїв, мала засоби змушувати й інших, розуміючи в першу чергу поляків, до шанування тих прав і привілеїв, мала засоби й протистати наступу в Київській митрополії латинства й уніятства. Одним словом, широка автономія Київської митрополії в складі Московської пат-ріярхії, з захованням в тій митрополії всіх тих єпископій, мана-стирів і других церковних установ, які до того були їй підпорядковані, творила з Київського митрополита, за слушним виразом проф. К. В. Харламповича, Голову в церковному відношенні майже всього українського (в тексті — малоросійського) народу, як того, що увійшов в склад Московської держави, так і того, що залишався за межами її, в Польщі. („Малороссійскоє вліяніє на великорусскую церковную жизнь". Т. І, стор. 233). Очевидна річ, що таке становище Київського митрополита робило б з нього духовного вождя українського народу, та навіть і білоруського, оскільки й Православна Білорусь теж входила тоді, будучи під державною владою польською, в склад Київської митрополії, за силою п. IX Вічного миру 1686 р.Обов'язком сумлінного історика є ствердити, що все тільки що сказане відносно положення Київської митрополії й ролі її митрополита, з переходом їх р. 1686 під церковну юрисдикцію Московського патріярха, має свою тверду підставу в історичних документах-грамотах Московських царів всьому духовному чину Київської митрополії, а через нього й українському православному народові, даних в часі переходу під Москву нашої митрополії (Див. про це т. II цієї праці, розд. XVII, 6). Але дальшим обов'язком того ж історика є ствердити, що приречення Московських царів відносно автономії Київської митрополії, іншими словами Української Православної Церкви, московськими, і державною і залежною від неї церковною, владами не були дотримані, а навпаки — цілком порушені. Про таку долю тих приречень царських засвідчено в новіших часах самою Вселенською Царгородською Патріярхією в її „Томосі з дня 13 листопада 1924 р.", про який згадано у нас вище (Т. II, розд. XVII, 7), і в якому читаємо, що „не було дотримано всього того, що було встановлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита". І тому, в наступну, четверту, добу історії нашої Церкви в складі, короткий час, Московської патріярхії, а потім, після скасування цього пат-ріяршества, в складі Російської Православної Церкви синодального періоду, — нам доведеться більше оповідати про сумні факти
з церковного нашого життя, ніж про дальший розцвіт українського православія, що могло б бути при умовах здійснення широких автономних прав Київської митрополії. Такі факти сполучені найбільше з порушеннями і Москвою і Польщею взятих ними на себе зобов'язань у відношенні до Церкви наших прадідів, але, як нижче зобачимо, немало й самі українці спричинялись до погіршення стану своєї національної Церкви. Очевидно, знов таки, що факти з церковного життя нашого народу і в цю добу тісно пов'язані з подіями політичного характеру в дальшій історії нашого народу.Цілком неправдивою, одначе, думкою вважаємо ту думку, що від часу підпорядкування Київської митрополії Москві і аж до революції 1917 року не було, мовляв, в житті українського народу Православної його Церкви, як доводилось таке чути від людей, що неясно собі уявляють, що таке взагалі є Церква Христова у світі. Був український народ, була для нього і його Церква, в якій батьки наші хрестились, жили і вмірали в надії спасіння, та яку сприймали й національно-релігійним своїм почуттям, своєрідним народньо-релігійним світоглядом і церковним своїм побутом. З другого боку, сумні факти в церковному житті рівно є предметом історії, а коли поруч з ними маємо і в цю, IV добу — світлі, що свідчать про багатство і в даних умовах духового життя в українськім народі, то їх тим більше повинно цінити, за слушним поглядом: „Чим ніч темніша, тим ясніші зорі"...


Наступна > 

Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.




Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Церковний календар

01 грудня. Середа

мч. Варул Антіох.

Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула (303). Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського (303).

02 грудня. Четвер

прп. Іларіон Грузинський

прп. Варлаам Печерський

Прор. Авдiя з 12-ти (ІХ ст. до Р. Х.). Мч. Варлаама (бл. 304). Прп. Вар­лаама та Іоасафа, царевича Індiйського, i батька його Авенiра, царя (ІV). Прп. Варлаама, iгум. Печерського, в Ближнiх печерах (1065). Знайдення мощей прмч. Адрiана Пошехонського, Ярославського (1625). Мчч. Ази i з ним 150 воїнiв (284305). Мч. Ілiодора (бл. 273). Прп. Іларi­она, чудо­творця (875, Груз.).

Ікони Божої Матерi “В скорботах i печалях Утiха” (1863).

 

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя