Ми знаємо, що на святій плащаниці таємничий вигляд розіп'ятої людини — просто приголомшливе явище. Це знак, до якого ми можемо звернутися, щоб оживити наші міркування про страсті і смерть нашого Господа Ісуса Христа. У цьому знаку ми можемо шукати натхнення, щоб побачити в розіп'ятій людині не тільки нашого Господа Ісуса Христа, в якого ми віруємо, якого любимо і якому поклоняємося, але і всіх розп'ятих братів, з якими ми зв'язані євангельським милосердям і в яких ми повинні і можемо любити нашого Спасителя.

Приголомшливий вигляд савана може стати портретом кожної людини, що з вірою переживає свої особисті муки, не уникаючи болю, але возз'єднуючи його з іскрою надії і силою перемін, що хрест жертвує для життя. Чоловік з савана є нагий. Але це Той, Хто не мав ані крихти зарозумілості, пихи, зухвалості. Він вражає нас святістю Свого болю і величчю світу, змушуючи нас стати кращими. Цей лик проникає в нас і веде за собою!

Це знівечене катуваннями тіло, — яке вирвалося з безодні приниження, Господь Бог покриває блиском і вражаючою уяву величчю. А його шляхетний лик домагається поклоніння, можливо, навіть більшого, ніж любов. Він нагий. Віддав усе для нашої спокути. Мовчить. Але Його рани говорять за Нього. Дивиться на нас із закритими очима з полотна, крізь яке пройшов у визначений день. І залучить нас до Себе, коли ми, у свою чергу, прийдемо до Нього.

Епоху XX століття можна  назвати епохою великих відкриттів. Цей період відзначився великим сплеском наукової думки і наукового дослідження в різних сферах суспільного життя. Полярні екстреми цієї епохи коливалися від абсолютного заперечення метафізичного світу до прихильного і позитивного ставлення до релігії. Однак питання метафізичного сприйняття світу і його духовного начала було предметом обговорень як наукової інтелігенції, так і пересічних громадян.

Одним з дискусійних питань є питання Туринської Плащаниці – поховального полотна Ісуса Христа. Вона стала тим потужним голосом Божим, який, здавалося, з плином віків замовк, а тут заговорив голосно і з такою проникністю, що всі звернули на неї увагу. Зацікавлення долею поховального полотна Господа розквітло букетом легенд і розповідей.

До початку раціоналістичного дослідження доля і історія  плащаниці (поховального полотна) перебувала під спудом вікової невідомості, лише окремі згадки були тими символічними віхами, які ніби в каламутному дзеркалі частково відображали і несли інформацію великої важливості. Зокрема, специфічною особливістю плащаниці є різкий поділ сфер дослідження даної реліквії, а саме: спочатку це був Схід, у наш час – Захід.

Про саван-плащаницю свідчать такі  відомі особистості: св. Бриліон, єпископ Сарагоський (середина VII ст.), св. Амвросій Медіоланський, блаж. Єроним Стридонський, св. Іоан Дамаскин, Євсевій Кесарійський, Євагрій Схоластик (VI ст.).

З  початком науково-технічної революції зокрема з винаходом фотографії, зацікавлення цією реліквією неабияк зросло. Ряд відомих дослідників: Макс Фреї Сульцер, Баїме Боллоне, Самуїл Пеллікорій, Вірджініо Тімоссі та багато інших явили світові плащаницю всебічно.

Таємниця Туринської плащаниці, як і століття тому, є актуальною і в наш час, коли раціональний світ сповнений байдужості до віри Христової. Скрізь утверджується зневір'я, безбожництво, атеїзм. Але для нагадування нам, віруючим, для утвердження тих, хто вагається, і для викриття атеїстів ми вкажемо також на історичні події, які вражають матеріалістичний світ своїми фактами.

Знаменно, що ця велика святиня досліджувалася в час масового зневір'я, хитання умів, заперечення усього святого і духовного. Дивовижно також, що справжність її взялися захищати і доводити люди мало схильні до вшанування, а тим більше до захисту святинь християнства. В цій обставині урок нашому часу: “Бо, хоч Він був і розп'ятий у немочі, але живий силою Божою... Щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій!” (2 Кор. 13,4; 1 Кор. 2, 5. ).

Плащаниця Христова - це не тільки найбільша із святинь усього просвіченого християнством світу, але й особливої сили і значення документ. Тепер він перед нами для того, щоб ми дійсно відчули усю міру страждань за нас Самого Сина Божого і зрозуміли весь жах свого падіння у вірі й вірності і дійсно наблизилися до духовного відродження.

У цьому знаменні Господь ніби знову являє всім нам сказане невіруючому апостолу Фомі: “Прийди, і подивись, і доторкнись; і не будь невіруючим, але віруючим” ( Ін. 20, 27).

Підготутвав Володимир Яцульчак

Церква.info