Колись люди знов захотіли "стати як боги". Вони вирішили звести вежу до небес в місті Вавілон, щоб "зробити собі ім'я". Домовилися вони про це, тому що "На всій землі була одна мова та слова одні." (Бут. 11.1). Але Бог зійшов і "змішав там їхні мови, щоб один не розумів мови іншого" (Бут.11.7), щоб упокорити гординю їх.

Господь саме змішує мову, поняття, а не просто кожній групі людей велить розмовляти тією чи іншою мовою. У Вавилоні змішуються сенси сказаного і тоді люди перестають розуміти один одного. Саме з причини цих "незрозумілостей" вежа перестає будуватися. І справді, як можна щось побудувати, коли, наприклад, прораб каже "замішуй розчин", а робочий починає тягати цеглу?

Мова кожного народу виникає потім - коли люди її знаходять, цю спільну мову, коли навчаються вгамовувати свою гординю і домовлятися один з одним ...

Через тисячи років після Вавілонського стовпотворіння. Через п’ятдесят днів після Воскресіння Господа, сталася велична подія хрещення Духом Святим апостолів і першої Церкви. Це був день єврейського свята П’ятидесятниці, на спомин встановлення Синайського законодавства. В це свято перша Христова громада, в кількості ста двадцять душ, зібралась помолитися в світлиці. Була 9-та година ранку. І от почувся шум з неба, ніби від великого буйного вітру, і цей великий вихор сповнив увесь дім, де вони сиділи, і над кожним з них з’явились і зупинились ніби вогненні язики, і всі вірні відчули великий запал у душі, сповнились Духом Святим, вийшли на дах того дому і почали вславляти різними мовами величність Божу, як Дух давав їм промовляти. Від серця їхнього, силою Святого Духа, забили джерела води живої, забили й вже не припиняться, не виснажаться по віки. Так сталось Зшестя Святого Духа на апостолів і першу Христову церкву, ця найвища Божа благодать, що діє в церкві. "Несподівано зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася" (Діян. 2.2) дивні бородаті Галілейські дядьки запалилися вогнем Святого Духа, і заговорили багатьма різними мовами. "Коли стався цей шум, зібрався народ, і прийшов в сум'яття, бо кожний чув них їхньою власною мовою." (Діян. 2.6)

У цей день Господь підкреслив святість кожної мови і показав кожному народові шлях до Неба Небес.

Слава Богу, минули ті часи, коли українська мова зазнавала гонінь. Коли її гнали із Церкви, із школи та звідусіль. Чому так було? Тому що бажали поневолити нашу Церкву, примусити служити її своїм, а не Божим, інтересам, тому що бажали знищити наш народ. Але як Христос воскрес, як кожного року земля уквітчується травами, квітами та зеленім листям, так і наша розквітає і мова, і Церква, і народ наш, не зважаючи ні на що. Як сходження Святого Духа на апостолів, сповнило їх силою з неба, так благодаттю Того ж Духа надихається і наш народ.

Лише на вірі в Бога у Святій Тройці можуть вирости діла, що доведуть нас до вічного життя. І коли ми на свято Тройці вбираємо свої хати зеленю, клечанням, квітами, цим ми виявляємо, що Пресвята Трійця є наша вічна, невмируща надія на життя вічне. Свіже зелене клечання, свіжі живі квіти, є ознакою життя невмирущого. Отже тільки на християнській вірі в Святу Трійцю вічно цвістиме надія на життя вічне і дасть плоди достойні цього життя. А коли листя та квіти на дереві не ростуть, що це значить? Це значить, що корінь в нього нездоровий, або мертвий. А коли на вірі в Пресвяту Трійцю не ростуть добрі діла, що це означає? Не інакше, як те, що Христову віру в собі чоловік пригнітив або й зовсім омертвів.

Господь нам дарує віру, благодать, і Духа Свого Животворчого. Господь дарує нам життя і сили. І лиш від нас самих залежить що ми будемо робити з Його дарами - будемо розквітати, чи будувати чергову безглузду та безумну імперську вавілонську вежу. А для тих, хто і далі будує дурні вежі, Господь і сьогодні сходить і змішує мови, люди перестають розуміти один одного, та нічого доброго в них не виходить.
Ми будуємо на істинній вірі, а значить Господь обов'язково дарує нам розуміння істинних змістів.